При кожному скороченні лівого шлуночка кров з силою вдаряється об пружні стінки аорти і розтягує їх. Хвиля пружних коливань, що виникає при цьому, швидко поширюється по стінках артерій. Такі ритмічні коливання стінок судин називають пульсом. Кожен удар пульсу відповідає одному серцевому скороченню. Шляхом підрахунку пульсу можна визначити кількість скорочень серця за
Пульс можна промацувати на поверхні тіла в тих місцях, де великі судини лежать близько до поверхні тіла: на скронях, на внутрішній стороні зап'ястя, з боків шиї.
Робота серця з перекачування крові протікає циклічно. Скорочення (стискання) передсердь і шлуночків під час серцевого циклу називається систолою, а розслаблення (розширення) — діастолою.
Один серцевий цикл (послідовність процесів, що відбуваються за одне скорочення серця (систола) і його подальше розслаблення (діастола)) триває
0,1 с займає скорочення (систола) передсердь (I фаза),0,3 с — скорочення (систола) шлуночків (II фаза),0,4 с — загальне розслаблення (діастола) усього серця — загальна пауза (III фаза).
При кожному скороченні передсердь кров з них переходить у шлуночки, після чого починається скорочення шлуночків. Після закінчення скорочення передсердь стулчасті клапани закриваються, і при скороченні шлуночків кров не може повернутися у передсердя. Вона виштовхується через відкриті півмісяцеві клапани з лівого шлуночка (по аорті) у велике коло, а з правого (по легеневій артерії) — у мале коло кровообігу. Потім настає розслаблення шлуночків, півмісяцеві клапани закриваються і не дають крові витікати назад з аорти і легеневої артерії у шлуночки серця.
Робота серця супроводжується шумами, які отримали назву тонів серця. У разі порушень в роботі серця, ці тони змінюються, і, прослуховуючи їх, лікар може поставити діагноз.
Головний вузол автоматизму міститься у м'язі правого передсердя, саме він задає ритм серцебиття у здорової людини.
- Нервова регуляція серця здійснюється вегетативною нервовою системою.
- Гуморальна регуляція відбувається при впливі різних хімічних речовин, принесених до серця потоком крові.
Ознаками кровотечі з капілярів є: темно-червоний колір крові, витікання крові невеликий цівкою (при поверхневих порізах) або рівномірне виділення крові по всій поверхні рани (при саднах). Кров рухається по капілярах повільно, тому таку кровотечу легко зупинити.
При наданні допомоги потрібно промити рану пероксидом водню, обробити настойкою йоду або розчином діамантового зеленого («зеленкою») і накласти чисту марлеву пов'язку.
За короткий час людина може втратити багато крові. Для зупинки невеликої венозної кровотечі досить накласти на рану пов'язку, що стискує (туго забинтувати). Пов'язка, стискаючи стінки пораненої судини, не дасть крові витікати з неї. Потім потерпілого необхідно відправити до медичного закладу.
При пошкодженні великих вен, стискуюча пов'язка може не зупинити кровотечі. Тому у таких випадках поступають так само, як і при артеріальних кровотечах — накладають джгут (нижче місця поранення).
Перша допомога: перетиснути ушкоджену артерію вище місця кровотечі, накласти джгут і відзначити час його накладення (написати записку і покласти її під джгут).
Джгут роблять з матерії, гуми або будь-якого іншого матеріалу, яким можна туго перетягнути кінцівку. Під джгут обов'язково підкладають м'яку тканину для того, щоб при його закручуванні не пошкодити шкіру. Якщо джгут накладено правильно, то кровотеча зупиняється, кінцівка блідне, пульс на ній зникає.
Постраждалого необхідно терміново доставити до лікаря, оскільки позбавляти кінцівку кровопостачання надовго не можна.
Внутрішні кровотечі (у черевну порожнину, порожнини грудей і черепа) є особливо небезпечними. Хоча кров і не виходить за межі організму, вона залишає кров'яне русло: тиск у судинах падає, і органи не отримують достатньої кількості кисню і поживних речовин.
При внутрішніх кровотечах потерпілий блідне, його пульс частішає і слабне, дихання робиться частим і поверхневим.
В цьому випадку потрібно терміново викликати лікаря. До його приїзду постраждалу людину слід укласти, забезпечити приплив свіжого повітря, а до передбачуваного місця кровотечі прикладати щось холодне: пляшку або грілку з холодною водою, пакет зі снігом або льодом.
За потерпілим при ударі голови потрібно уважно стежити. Якщо така людина втрачає свідомість, відчуває напади блювоти, то можливо це є струс мозку, і хворого треба доставити до медичного закладу, причому у лежачому положенні (забезпечивши нерухомість голови).
Перша допомога: як можна швидше прикласти до рани тканину, складену в декілька шарів, або скатку бинта для її екстреної герметизації.
Назад закидати голову не можна, оскільки кров, стікаючи по задній частині стінки глотки, буде заковтуватися.
У курців після кожної викуреної сигарети спостерігається звуження судин, що триває близько
Звуження судин — причина одного із захворювань курців: переміжної кульгавості, яка супроводжується сильним болем під час ходьби. Це захворювання прирікає людину до тривалої втрати працездатності і призводить до інвалідності, оскільки судини ніг настільки звужуються і тромбуються, що у тканинах починаються незворотні зміни, які досить швидко призводять до гангрени та втрати кінцівки.
Вправа «Біологічний
диктант. Закінчити речення»
1. Система кровообігу складається з
різних за будовою і функціями судин- _____________________________________
2. Артерії – це судини, які несуть
кров від _______до
_____________________
3. Стінка всіх артерій складається з __________шарів.
4. Серце має _____
камери.
5. Між передсердями і
шлуночками є ______________
6.
Після скорочення передсердь відкриваються _____________клапани
7. Еластичні волокна надають артеріям
____________________________
8. Групи крові розрізняють за такими ознаками
_____________________
9. Ритмічні коливання стінок артерій, зумовлені роботою серця
________
10.
До основних видів кровотеч належать _________________________
11. Гора Допомоги
Умови: надати першу допомогу: у потерпілого сильна кровотеча з рани на правому передпліччі, кров йде поштовхами, колір крові червоний.
Виділення продуктів обміну речовин здійснюється різними органами:
- через легені з організму людини видаляються вуглекислий газ і пари води;
- через потові залози виводяться вода, сечовина, амоніак, солі;
- через кишечник (з калом) з організму видаляються солі отруйних важких металів.
Нирки — парні квасолеподібні органи, розташовані біля задньої стінки черевної порожнини на рівні
Увігнутий край нирок звернений до хребта. У цьому місці в нирку входять і виходять з неї кровоносні судини.
У нирці розрізняють зовнішній кірковий і внутрішній мозковий шари. Покрита нирка сполучнотканинною і жировою оболонками.
До верхнього полюсу нирки прилягають наднирники (це залози, що належать до ендокринної системи).
Сечовід являє собою тонку довгу трубку діаметром
Сечовий міхур — порожнистий м'язовий орган, який виконує функцію накопичення сечі і виділення її назовні по сечівнику. Його об'єм у дорослої людини становить
Сечовий міхур розташований в області малого тазу. У нижній частині сечовий міхур звужується і переходить у сечовипускальний канал.
Товста гладком'язова стінка сечового міхура розтягується при його наповненні сечею і скорочується, коли відбувається сечовипускання.
Виходи з міхура і сечовипускального каналу мають потовщення (сфінктери). При наповненні сечового міхура його стінки розтягуються, сфінктер розслаблюється, сечовипускальний канал відкривається, випускаючи сечу назовні.
У маленьких дітей сечовипускання відбувається рефлекторно: до центральної нервової системи від рецепторів сечового міхура надходить сигнал про те, що його стінки розтягнуті (значить, накопичилося багато сечі), і з нервової системи приходить відповідний сигнал, що змушує стінки міхура скоротитися і позбутися від сечі.
У процесі дорослішання цей рефлекс стає підконтрольним вищим відділам мозку (головного мозку), і сечовипускання робиться довільним (тобто піддається контролю свідомості). У нормі у дорослої людини бажання спорожнити сечовий міхур виникає, коли у ньому накопичується близько
Камені ускладнюють відтік сечі з нирок, їх гострі краї подразнюють слизові оболонки сечовивідних шляхів, викликаючи сильний біль.
Камені сильно розрізняються за величиною і можуть бути як зовсім маленькими (пісок), так і дуже великими, що заповнюють усю ниркову миску. Великі камені доводиться витягувати хірургічним шляхом або дробити ультразвуковими хвилями.
Заходи попередження сечокам'яної хвороби зводяться до зменшення вмісту в крові речовин, з яких утворюються камені, за допомогою лікувальної дієти або шляхом застосування лікарських препаратів.
При запальному процесі в нирках може руйнуватися одношаровий епітелій капсул нефронів, і з крові у сечу починають проникати великі молекули і клітини крові (таким чином у сечі з'являються білки, еритроцити, лейкоцити — тобто з'являється кров у сечі).
У той самий час при пошкодженні стінок ниркових канальців погіршується зворотне всмоктування у кров необхідних речовин, зокрема солей (ці речовини виводяться із сечею, що викликає їх нестачу в організмі).
У
Гемодіаліз — це метод очищення крові, під час якого видаляють з організму токсичні речовини, нормалізують порушення водного та електролітного балансів. Це здійснюють шляхом фільтрації плазми крові через напівпроникну мембрану апарату «штучна нирка».
Донорська нирка зберігається у спеціальному розчині при пониженій температурі добу і навіть більше. Проте, чим більше часу пройшло до пересадки нирки, тим гірше вона буде виконувати свої функції після операції.
Більше
Часто причиною захворювань нирок і сечовивідних шляхів можуть бути так звані висхідні інфекції (при недотриманні особистої гігієни хвороботворні мікроби проникають через сечовипускальний канал у сечовий міхур і поширюються на інші ділянки сечовидільної системи, викликаючи їх запалення).
Також запальним процесам і поширенню мікробів сприяє загальне переохолодження організму, застуди.
Нирки, особливо у дітей, є чутливими до різних отруйних речовин (у тому числі до лікарських препаратів, що застосовуються у великих дозах (сульфаніламіди, антибіотики)). Ці речовини, що надходять в кров, виводяться через нирки, викликаючи порушення їх роботи.
Попередження ниркових захворювань вимагає дотримання гігієнічних правил: правильного харчування, своєчасного лікування зубів і захворювань горла, загартовування, обережного поводження з ліками, отрутами, дотримання особистої гігієни.
- шкірний покрив практично непроникний для речовин і мікроорганізмів (захисна функція);
- міцна і пружна шкіра захищає внутрішні органи від механічних і хімічних впливів;
- завдяки вмісту в ній пігменту меланіну шкіра захищає внутрішні органи від ультрафіолетових променів;
- через шкіру з потом виводиться вода, мінеральні солі та інші продукти обміну (видільна функція);
- рецептори шкіри забезпечують зв'язок організму з зовнішнім середовищем, сприймають холод, тепло, тиск, а вільні нервові закінчення — біль (рецепторна функція);
- шкіра виконує терморегуляторну функцію — зрівноваження процесів утворення і віддачі тепла організмом;
- обмінна функція — у ній утворюються деякі біологічно активні речовини, зокрема вітамін
D , виділяються продукти обміну речовин (водо- та газообмін, виводиться надлишок солей); - шкіра бере участь у розподілі крові;
- запасна функція — підшкірна клітковина складається з жирової тканини, яка є джерелом енергії;
- секреторна функція — сальні залози виділяють жир для змащення шкіри та волосся, а молочні — молоко для вигодовування дітей.
Епідерміс утворений багатошаровим епітелієм. Верхні його шари роговіють і утворюють міцні покриття (на долонях, підошвах, тощо).Зовнішній роговий шар утворюється мертвими клітинами, які постійно злущуються. Він захищає живі клітини, що лежать глибше, від впливу несприятливих факторів зовнішнього середовища.
Найглибший шар епідермісу — ростковий. У ньому відбувається розмноження і розвиток клітин, які заміняють ті, що злущуються. У цьому шарі під впливом сонячного світла виробляється темний пігмент меланін, від вмісту якого залежить колір шкіри.
Дерма, або власне шкіра, складається зі сполучної тканини і має складну будову.
Клітини гладкої м'язової тканини, колагенові і еластинових волокна надають шкірі пружність і міцність.
У дермі розташовані численні нервові закінчення і тактильні, холодові, теплові рецептори, що дозволяють сприймати сигнали навколишнього середовища. У середньому на
Дерма пронизана кровоносними судинами. Кров приносить кисень і поживні речовини, забирає продукти обміну.
У дермі містяться потові і сальні залози, волосяні цибулини.
Потові залози мають вигляд клубочків і відкриваються на поверхні шкіри довгими вивідними протоками. До складу поту входять вода, мінеральні солі, продукти обміну білків (сечовина, амоніак, сечова кислота). За добу, зазвичай, виділяється близько
Молочні залози є похідними шкіри. Вони складаються з
Сальні залози нагадують бульбашки, утворені епітеліальною тканиною. Протоки сальних залоз відкриваються, зазвичай, у волосяні сумки або на поверхню шкіри, куди виділяється шкірне сало, змащуючи волосся і шкіру і додаючи їм еластичність.
Підшкірна жирова клітковина прилягає до дерми і представлена пухкою сполучною тканиною. У ній міститься велика кількість жирових клітин, в яких накопичуються запасні жири. Товщина шару є різною на різних ділянках тіла. Цей шар виконує роль подушки, пом'якшуючи механічні дії, захищає внутрішні органи від травм, та виконуючи теплоізоляційну функцію.
Знизити температуру допоможуть обтирання тіла губкою, змоченою водою. При випаровуванні води температура трохи знижується. При високій температурі (вище
Перегрівання організму може призвести до теплового удару. Тепловий удар трапляється, коли температура повітря тривалий час висока і віддача тепла є неможливою. Тоді температура поверхні тіла і внутрішніх органів підвищується. Це призводить до головного болю, пришвидшення пульсу і дихання, посиленого потовиділення. Порушується координація рухів, з'являються нудота і блювота, можлива непритомність.
Сонячний удар відбувається при перегріванні голови. Симптоми такі самі, як і при тепловому ударі.
При появі ознак перегрівання потерпілого треба перенести у прохолодне провітрюване місце, звільнити його від зайвого одягу і вжити заходів для зниження температури його організму. Для цього можна обтирати тіло і голову мокрим рушником, загорнути його у мокре простирадло, включити поруч вентилятор чи обмахувати для посилення випаровування, напоїти холодною водою. При зупинці дихання і втрати пульсу необхідно робити штучне дихання і непрямий масаж серця і негайно викликати швидку допомогу.
Для профілактики перегрівання у жаркі дні треба носити легкий світлий одяг і головний убір. Не можна довго перебувати на відкритому сонці. Обов'язково випивати достатню кількість води.
Підвищенню стійкості організму до несприятливих впливів зовнішнього середовища сприяє загартовування. Систематичне загартовування тренує механізми терморегуляції і робить їх швидшими і точнішими. У загартованої людини знижується чутливість до холоду та спеки і зміцнюється імунітет.
Основні засоби загартовування: сонце, повітря і вода.
Сонячні ванни рекомендується приймати з
Загартовування повітрям є ефективним, коли його температура значно відрізняється від температури тіла. Проте, переохолодження є небезпечним. Рекомендується повітряні ванни проводити при температурі не нижче
Водні процедури діють краще у порівнянні з повітряними, що пов'язано з більшою теплопровідністю води у порівнянні з повітрям. До них належать обтирання, обливання, душ, купання. У цьому випадку також важливі поступовість та систематичність.
Найсильніше впливає на організм купання у відкритих водоймах, оскільки одночасно діють багато факторів. Купатися можна починати при температурі води не менше
Гра «Вірю — не вірю».
1. До периферичної нервової системи належать 12 пар
черепно-мозкових і 31 пара спинномозкових нервів.
2. У каналі хребта розташований головний мозок.
3. Відділи спинного мозку людини: шийний, грудний,
поперековий, крижовий.
4. Вага спинного мозку — більш ніж 50 г.
5. Шийне і поперекове потовщення спинного мозку
відповідають місцям виходу нервів, що ідуть до верхніх та нижніх кінцівок.
6. Колінний рефлекс замикається у спинному мозку.
7. Біла речовина розміщена у вигляді метелика в
спинному мозку.
8. Кількість сірої речовини збільшується до крижового
відділу.
9. Із спинного мозку виходить 35 спинномозкових
нервів.
10. При травмах спинного мозку не порушується його
провідність.
Дати відповіді на запитання
- Яку будову має спинний мозок? Які його основні
параметри?
- Які оболонки має спинний мозок?
- Чим відрізняється сіра й біла речовина ЦНС?
- які сегменти спинного мозку виділяють?
- Які функції виконує спинний мозок?
- Чим небезпечне травмування спинного мозку?
Сенсорні системи (від лат. sensus – відчуття) - сукупність структур, які отримують, передають та аналізують інформацію із зовнішнього та внутрішнього
середовищ. У людини розрізняють сенсорні системи зору, слуху, смаку,
нюху, дотику, температури, болю, рівноваги та руху.
Завдяки
діяльності сенсорних систем у людини формуються відчуття, сприйняття, уявлення,
мислення, свідомість, набувається досвід, розвивається розум. Сенсорна
інформація, яку ми отримуємо, має значення для організації процесів життєдіяльності,
поведінки, є важливим чинником пристосування та розвитку.
Якщо
обмежити надходження інформації, то спостерігатимуться порушення фізичного й
психічного розвитку, інтелекту взагалі. Для організації повноцінного зв’язку з
навколишнім середовищем необхідна спільна діяльність усіх сенсорних систем
організму людини.
Рецептори — спеціальні структури, що забезпечують перетворення
інформації, отриманої з навколишнього середовища, на нервовий імпульс.
Будь-яка сенсорна система
складається з трьох основних відділів: периферичного, провідникового та
центрального.
Периферичний
відділ представлений
рецепторами. Рецептори (від лат.
receptor – той, що приймає) – чутливі нервові закінчення або клітини, що сприймають енергію подразнення й перетворюють її на нервові імпульси. За розташуванням розрізняють зовнішні (наприклад,
рецептори шкіри) та внутрішні (наприклад, рецептори
м’язів) рецептори. А залежно від природи подразнення ці чутливі утвори
поділяють на світлові рецептори (сприймають
енергію світла), слухові рецептори (сприймають
звукові коливання), нюхові рецептори (сприймають дію летких
хімічних сполук), смакові рецептори (сприймають
дію розчинених хімічних сполук), дотикові
рецептори (сприймають механічну дію), температурні рецептори (сприймають тепло й холод), больові рецептори (сприймають
будь-який надмірний вплив на організм). Зазвичай будь-який рецептор сприймає тільки
«свій» відповідний подразник, до якого має високу чутливість.
Провідниковий відділ складається із чутливих
волокон, що передають закодовані сигнали до ЦНС. Цей шлях утворюють нейрони, в
яких інформація опрацьовується та виділяється найбільш важлива. Окремі чутливі
волокна нейронів утворюють чутливі нерви (наприклад, зорові, нюхові) або
входять до складу змішаних (наприклад, спинномозкові, язикоглотковий,
присінково-завитковий). Швидкість проведення збудження по таких нервах дуже
висока – близько 120 м/с.
Центральний відділ сенсорних систем утворюють
чутливі зони кори великого мозку, де відбуваються аналіз і синтез інформації.
Ці зони мають певне розташування: рухова
зона й зона внутрішніх органів – у лобовій частці, зона шкірно-м’язової чутливості – у
тім’яній частці, зорова зона –
у потиличній частці півкуль, слухова,
смакова й нюхова зони –
у скроневій частці. Саме в цих ділянках кори формуються відповідні зорові,
слухові, нюхові та інші відчуття.
Властивості сенсорних систем (аналізаторів) та її значення
Загальною властивістю сенсорних систем є їхня адаптація –
здатність пристосовувати рівень своєї чутливості під дією подразника. Пригадайте,
як очі поступово звикають до темряви. Біологічна роль адаптації полягає в
зменшенні чи усуненні неважливої інформації.
Окрім цієї властивості можна виокремити й інші:
– сенсорні системи спеціалізуються на сприйнятті
певного виду подразнень і формуванні специфічних відчуттів;
– сенсорні системи (крім больової) під дією тривалих вправ
здатні підвищувати свої можливості, тобто вправляння. Так
тренуються відчуття слуху в музикантів, відчуття кольору в художників;
– для сенсорних систем характерна взаємодія, яка
реалізується через взаємодію відчуттів на рівні кори й підкірки. Так, при
яскравому світлі краще відчувається смак їжі та ін.;
– сенсорні системи здатні до компенсації функцій,
тобто відшкодування функції однієї сенсорної системи за рахунок якісної
перебудови або посиленого використання збережених функцій інших сенсорних
систем. Так, у людей, які втратили зір, поліпшуються слух і дотикова
чутливість.
Нацонально-патріотичне виховання. Розповідь вчителя
33-річний науковець дізнався
про механізм компенсації органів чуття. Вчений-нейрофізик з України Антон
Філіпчук зробив важливе та проривне дослідження у сфері нейронауки, результати
якого надалі можуть бути використані для покращення якості життя людей, які
втратили зір чи слух.
Результати кропіткої праці
Філіпчука та його колег з Інституту Нейронаук іспанського міста Аліканте
опублікували у впливовому науковому виданні Nature Communications.
"Відкриття полягає у
тому, що мозок мишей (а отже, імовірно, і людей) "знає" про наявність
вад зору чи інших органів чуття ще до народження, та здатний запустити
механізми компенсації ще до першого контакту з навколишнім світом", -
пояснюють у спільноті випускників Ліцею Інформаційних Технологій при ДНУ, в
якому вчився Філіпчук.
Раніше нейронаука базувалася
на постулаті, що розвиток зон кори головного мозку, які відповідають за органи
чуття - зір, слух та тактильні відчуття - відбувається після народження, під
час взаємодії з довкіллям.
Ученим вдалося встановити,
зони мозку, які відповідають за відчуття, комунікують між собою ще до нашого
народження.
"За допомогою техніки
флуоресцентного кальцію, молекулярної біології та генетики, вчені відкрили
феномен спонтанних ембріональних "кальцієвих хвиль" - сигналів, які
розповсюджуються між сенсорними ядрами таламуса, комунікуючи різні сенсорні
системи між собою без фактичного сенсорного досвіду. У разі, коли одна з
сенсорних систем була пошкоджена до народження, кальцієві хвилі у таламусі
запускали процес адаптації неушкоджених відчуттів ще під час ембріонального
розвитку", - йдеться у повідомленні.
Давно відомо, що при яскравому
освітленні слух стає гострішим. Тому в концертних залах не вимикають світла. У
темній кімнаті слабких звуків майже не чутно. Це пояснюється такою властивістю
аналізаторів: збудливість одного з аналізаторів підвищується, якщо одночасно
зазнають дії й інші аналізатори.
Надзвичайно чутливими можуть бути
окремі органи чуття, особливо тоді, коли в роботі не беруть участі інші
аналізатори. Сліпі, наприклад, розпізнають людину за запахом. При втраті зору й
слуху сильно розвивається дотик. Саме тому дехто зі сліпих займається
скульптурою. З-поміж глухих є люди із сильно розвиненим почуттям вібрації, що
дає їм можливість «слухати» музику (вони кладуть руку на музичний інструмент
або повертаються спиною до оркестру).
Багато сліпих чудово орієнтуються
за слухом. Наприклад, сліпий хлопчик навчився їздити на триколісному
велосипеді. Він об'їжджав перехожих, вчасно міг повернути, щоб не з'їхати на бруківку.
Сліпі по-різному пояснюють свої
здібності орієнтуватися. Одні говорять, що відчувають перешкоду обличчям —
«бачення обличчям»; другі говорять про роль слуху; треті — про «тиск» й інші
незрозумілі відчуття, що викликаються перешкодою.
Спеціальні досліди показали роль
слуху в орієнтуванні сліпих. Сліпому пропонували пройти по м'якому килимі, що
приглушує звуки його кроків. З'ясувалося, що в нього значною мірою послабилася
здатність виявляти перешкоду. Якщо сліпому затуляли вуха, то він наштовхувався
на перешкоди.
Домашнє завдання:
- Як називаються спеціальні
клітини, що перетворюють різні види енергії на нервовий імпульс?
- Назвіть основні сенсорні
системи людини.
- Яке значення мають сенсорні
системи?
Біологічний диктант
1. Очне яблуко має такі
оболонки…
2. Зовнішня білкова
оболонка називається…
3. У передній частині
білкова оболонка переходить у прозору…
4. Райдужка містить
спеціальний пігмент…
5. У центрі райдужки є
круглий отвір…
6. Порожнина ока позаду
кришталика заповнена желеподібною масою…
7. Внутрішня,
світлосприймальна оболонка ока…
8. До допоміжного апарату
ока відносять…
9. Речовина, що має
бактерицидні властивості, входить до складу сльози…
1 Внутрішня частина повіки і передній відділ очного яблука вкритий…
Будова і значення слухової сенсорної системи.
Слухова сенсорна система
складається з таких частин:
·
периферична – орган слуху,
·
провідникова – слуховий нерв,
·
центральна — слухова зона в скроневій частці
кори головного мозку.
Слух —
чуття, що забезпечує сприйняття звукових коливань. Завдяки
слуху людина пізнає безліч
звуків, що нас оточують, їх багатство й різноманітність. Без нього неможливе
спілкування між людьми. Слух разом із зором попереджує про небезпеку. Він є не
лише джерелом інформації про довкілля. Слухаючи щось, людина може отримати й
емоційне враження, яке визначається не тільки інформаційним змістом звуків.
Тому музика не знає мовних бар’єрів.
Будова
органа слуху. Вухо – орган слуху та рівноваги, периферична
частина слухового аналізатора. Це – парний орган, що
складається із трьох відділів: зовнішнього, середнього та внутрішнього.
Будова слухової сенсорної системи
|
Система |
Допоміжні частини вуха |
Будова |
Функції |
|
Зовнішнє вухо |
1. Вушна раковина |
Утворена хрящем, вкритим з обох частин шкірою
і має різноманітної форми нерівності. |
З допомогою цієї структури людина уловлює
напрям звуку |
|
2.Слуховий канал |
Це канал, що має довжину 25-30 мм, вистелена
шкірою з волосинками та залозами. |
Залози виробляють речовину, яка виконує
захисну функцію. Направляє звукові хвилі до середнього вуха. |
|
|
3.Барабанна перетинка |
Тонка пластинка товщиною 0,1 мм. |
Сприймає коливання і передає їх на слухові
кістки середнього вуха |
|
|
Середнє вухо (заповнене повітрям) |
1. Слухові кісточки |
молоточок коваделко стремінце |
Передача коливань від барабанної перетинки до
перетинки овального віконця внутрішнього вуха. |
|
2.Слухова (євстахієва) труба |
Це прохід,який поєднує середнє вухо з
глоткою. |
Вирівнюється тиск повітря, по обидві сторони
барабанної перетинки. |
|
|
Внутрішнє вухо (заповнене рідиною) |
1. Кістковий лабіринт а) равлик б) кортіїв орган |
а) спіральний закручений канал, що виконує
слухову функцію
б) слухові волоскові клітини, які знаходяться
на основній мембрані. |
Сприйняття механічних звукових коливань,
перетворення їх в нервові імпульси, які передаються на слуховий нерв до
слухової зони в кору головного мозку. |
Гігієна слуху. В зовнішньому слуховому
проході скупчується вушна сірка, на ній затримуються пил і мікроорганізми, тому
необхідно регулярно мити вуха теплою мильною водою; ні в якому разі не можна
видаляти сірку твердими предметами. Великої шкоди завдають слуху надмірно
сильні звуки і тривало діючий шум, особливо шкідливо діє останній, що приводить
до приглухуватості і навіть до глухоти. Сильний шум знижує продуктивність праці
до 40-60%. Тривале прослуховування голосної музики також призводить до погіршення
слуху і перевтоми нервової системи. Деякі інфекційні захворювання (ангіна,
грип) викликають запалення середнього вуха. В такому випадку необхідно
звернутися до лікаря.
Домашнє завдання: Опрацювати матеріал та дати відповідь на запитання:
- Що знаходиться в
середньому вусі?
- Яке значення має євстахієва
труба?
- Чим заповнене внутрішнє
вухо?
Порівняйте основні процеси нюхової та смакової сенсорних систем, сформулюйте висновок про їх подібність та відмінності, запишіть у робочий зошит.
Ознака | Нюхова сенсорна система | Смакова сенсорна система |
Рецепція | ||
Проведення збудження | ||
Кіркове формування відчуттів | ||
Біологічне значення |
Здоров’я людини. Больові відчуття можна знизити штучно, використовуючи знеболювальні препарати. За їхньою допомогою в медицині штучно здійснюють анестезію - тимчасову втрату чутливості (зокрема, під час хірургічних операцій).
ЦІКАВО ЗНАТИ! Проблему знеболювання під час хірургічних операцій вперше запропонував розв’язати український хірург Микола Іванович Пирогов.
Зміни температури, як в довкіллі, так і всередині тіла, сприймають рецептори, що входять до складу температурної сенсорної системи. Одні з них збуджуються під впливом холоду, інші - тепла. Крім шкіри, ці рецептори розміщені також на слизових оболонках.
ЦІКАВО ЗНАТИ! Рецептори, які сприймають холод і тепло, здатні адаптуватись, тобто пристосовуватися до змін температури навколишнього середовища. Так, якщо опустити руку в холодну воду (+10 °С), то відчуття холоду через певний час зникає. Якщо руку перенести у воду, температура якої вище на 1-2 °С, то спочатку виникає відчуття тепла, яке також згодом минає. Саме на цій властивості базується здатність організму до загартовування.
Домашнє завдання: Розкрийте взаємозв’язок будови та функції вестибулярного апарату.
Значення нервової системи для формування поведінки людини. Умови середовища, у якому живе та діє людина, визначають її поведінку. Поведінку розглядають як своєрідну активність людини, спрямовану на задоволення потреб організму, спосіб, у який людина пристосовується до свого оточення.
Вам уже відомо, що пристосувальна діяльність організму до умов довкілля можлива завдяки постійному надходженню в мозок людини інформації про зміни зовнішнього й внутрішнього середовища та її аналізу.
Вищий рівень аналізу інформації в чутливих зонах кори півкуль головного мозку виявляється у психіці, яка характеризує особливості сприйняття світу людиною, її внутрішній світ.
ПОВЕДІНКА — пристосувальна діяльність, що охоплює сукупність дій і вчинків людини у відповідь на вплив внутрішніх і зовнішніх чинників.
ПСИХІКА (від грец. psyche [психе] — душа) — властивість мозку відображати зовнішній світ у вигляді відчуттів, уявлень, думок, вольових дій тощо.
ВИЩА НЕРВОВА ДІЯЛЬНІСТЬ (ВНД) — діяльність вищих відділів центральної нервової системи, яка забезпечує різноманітні форми пристосування до умов навколишнього середовища.
В основі поведінки лежить певна система реакцій на подразники зовнішнього та внутрішнього середовища — рефлексів. Вони забезпечують взаємодію організму з навколишнім середовищем.
Вчення про вищу нервову діяльність. Ще в XIX ст. у праці «Рефлекси головного мозку» Іван Сеченов висловив гіпотезу про рефлекторний характер діяльності головного мозку. Він виявив зв’язок між найскладнішими проявами поведінки людини (психічними явищами — свідомістю, мисленням) і рефлекторною діяльністю мозку.
На початку XX ст. Іван Павлов розвинув ідеї Івана Сеченова. Він запропонував метод дослідження рефлекторної діяльності людини і тварин — метод умовних рефлексів. Іван Павлов створив учення про вищу нервову діяльність, яке обґрунтовує поведінку людини і тварин. Усю нервову діяльність організму засновник цього вчення поділив на нижчу і вищу.
Під нижчою нервовою діяльністю Іван Павлов розумів рефлекторну регуляцію фізіологічних функцій організму та його рухової активності. Вищу нервову діяльність учений розглядав як рефлекторну діяльність мозку людини і тварин, що регулює взаємовідносини цілісного організму із зовнішнім світом.
Іван Павлов (1849-1936)
Іван Сеченов (1829-1905)
За своєю сутністю вища нервова діяльність — сукупність умовних і складних безумовних рефлексів, що виробляються в корі та підкіркових структурах головного мозку. Вона забезпечує перебіг поведінкових реакцій організму завдяки найдосконалішим пристосуванням організму до умов існування. В основі цих пристосувань лежить здатність кори головного мозку швидко утворювати нові рефлекси і пригнічувати старі у відповідь на зміни в середовищі. Поняття «вища нервова діяльність» Іван Павлов уважав тотожним поняттю «психічна діяльність».
Нервові процеси, що лежать в основі вищої нервової діяльності. Вища нервова діяльність забезпечується двома основними нервовими процесами — збудженням і гальмуванням. Пригадайте, у чому полягає сутність цих нервових процесів. Ці процеси виникають у корі головного мозку під час дії різних подразників. І збудження, і гальмування, що виникають у певній зоні кори, поширюються на інші її ділянки. Через певний час це поширення змінюється концентрацією нервового процесу. Наприклад, коли людина опановує нові танцювальні рухи, спочатку спостерігається скорочення багатьох м’язів, які не беруть участі у виконанні руху. Це — наслідок поширення збудження в корі великих півкуль. Після багаторазових повторень рух стає чітким. Це можна пояснити концентрацією збудження в нервових центрах, які відповідають за узгоджене скорочення необхідних м’язів.
Концентрація збудження в одній ділянці кори спричиняє пригнічення діяльності інших ділянок (гальмування). З часом у збудженій ділянці розвивається гальмування, а навколо цієї ділянки — збудження. Наприклад, якщо людина зацікавлена розповіддю співбесідника, у корі великих півкуль розвивається тимчасова ділянка сильного збудження. Сторонні подразники внаслідок гальмування, що розвинулося навколо збудження, не сприймаються. І, навпаки, якщо розповідь нецікава, у центрах сприйняття інформації виникає гальмування. А в ділянках кори, які оточують ці центри, виникає збудження. Людина легко відволікається від змісту сторонніми подразниками.
Основні типи вищої нервової діяльності. Сукупність властивостей нервових процесів (збудження і гальмування), зумовлених спадково та набутих у процесі індивідуального життя, визначають тип вищої нервової діяльності (тип ВНД). Він формується в результаті взаємодії організму людини з навколишнім середовищем і визначає відмінності в поведінці й ставленні людей до тих самих впливів довкілля (іл. 124).
Наукове обґрунтування типів вищої нервової діяльності зробив Іван Павлов. Він виявив три основні показники процесів збудження та гальмування в головному мозку: силу, урівноваженість і рухливість. Сила нервових процесів — здатність клітин кори мозку зберігати адекватні реакції на подразники. Урівноваженість виявляється у співвідношенні процесів збудження та гальмування. Рухливість нервових процесів — це швидкість переходу процесу збудження в гальмування, і навпаки.
Іл. 124. Реакція різних людей на ту саму ситуацію (за малюнком Х. Бідструпа)
Іл. 125. Типи вищої нервової діяльності
Так, залежно від сили процесів збудження і гальмування, можна виділити два типи вищої нервової діяльності — сильний і слабкий (іл. 125).
Слабкий тип ВНД не здатний розвивати сильні збуджувальні й гальмівні процеси. Нервові клітини швидко стомлюються та дуже легко гальмуються. Тому в організмі зі слабким типом особливо легко виникає гальмування, що охоплює великі ділянки кори великих півкуль. Формування збуджувальних рефлексів відбувається повільно, і вони хиткі, а гальмівні рефлекси — стійкі.
Сильний тип вищої нервової діяльності здатний розвивати сильні збуджувальні й гальмівні процеси. Він може бути врівноваженим і неврівноваженим. Сильний неврівноважений тип ВНД характеризується тим, що збудження клітин кори головного мозку є сильнішим, ніж гальмування. Формування збуджувальних рефлексів відбувається швидко, а гальмівних — повільно. Сильний урівноважений тип ВНД характеризується оптимальним співвідношенням сили процесів збудження і гальмування. Він може бути рухливим та інертним (нерухливим), залежно від швидкості зміни нервових процесів. На основі вивчення взаємозв’язків збудження і гальмування та поєднання їхніх показників Іван Павлов виділив чотири основні типи вищої нервової діяльності (іл. 125).
Індивідуальну особливість людини, що виявляється в її збудливості, емоційній вразливості, урівноваженості та швидкості перебігу психічної діяльності, називають темпераментом. Тобто темперамент є зовнішнім проявом вищої нервової діяльності, а його тип визначається типом ВНД (див. табл. 8).
Таблиця 8
Відповідність типу ВНД типу темпераменту
Тип ВНД | Характеристика ВНД | Тип темпераменту |
Сильний, урівноважений, рухливий | Значна рухливість нервових процесів | Сангвінік |
Сильний, урівноважений, інертний | Мала рухливість нервових процесів | Флегматик |
Сильний, неврівноважений | Перевага процесів збудження над процесами гальмування | Холерик |
Слабкий | Слабко розвинені як збудження, так і гальмування | Меланхолік |
Сангвінік (від лат. sanguis [сангвіс] — кров) — сильний, урівноважений, рухливий тип ВНД. Такі люди життєрадісні та працелюбні, дисципліновані, енергійні, допитливі, емоційно врівноважені, з великим самовладанням.
Флегматик (від гр. phlegma [флегма] — слиз) — сильний, урівноважений, інертний тип ВНД. У людей цього типу збудження змінюється гальмуванням повільно, перехід від одного виду діяльності до іншого утруднений. Вони помірно енергійні, емоційно стримані, спокійні, наполегливі, постійні у звичках і схильностях.
Холерик (від лат. cholericus [холерікус] — хворий на жовчну хворобу) — сильний, неврівноважений тип ВНД. У людей цього типу збудження домінує над гальмуванням. Вони енергійні, сміливі, схильні до рішучих дій, дуже емоційні, нестримані, іноді необачні у вчинках.
Меланхолік (від грец. μέλας χολή [мелас холе] — чорна жовч) — це слабкий тип ВНД. Люди даного типу пасивні, дуже вразливі, замкнені, схильні до пригніченості. Часто вони виражають свої емоції в різних видах мистецтва.
Основні типи вищої нервової діяльності в «чистому» вигляді трапляються доволі рідко. У більшості людей спостерігають ознаки всіх типів з переважанням одного з них. Тип вищої нервової діяльності є вродженим й успадковується від батьків. Але в процесі індивідуального розвитку людини під впливом умов навколишнього середовища він може змінюватися.
Отже, вища нервова діяльність не є незмінною, вона може змінюватися під впливом виховання. Тому вчинки людей у життєвих ситуаціях визначаються, головним чином, здатністю стримувати себе і реагувати відповідно до норм, установлених суспільством. З огляду на це поведінка вихованої людини майже ніколи не відповідає запрограмованому типу вищої нервової діяльності.
Домашнє завдання:
Дослідницький практикум
Тема: Визначення особистого типу вищої нервової діяльності.
Мета: визначити свій тип вищої нервової діяльності та з’ясувати його зв’язок з індивідуальними особливостями поведінки.
Матеріали: анкета для визначення типу темпераменту
Хід роботи
Визначення типу
темпераменту
(шляхом тестування)
I. Уважно прочитайте кожне питання, відповідь давайте словами «так» чи «ні».
1.
Чи легко ви пристосовуєтеся до нових правил спілкування або до нового стилю
одягу?
2. Чи швидко можете адаптуватися в новому
колективі?
3.
Чи можете публічно висловити власні думки,
хоча знаєте, що це не всім сподобається?
4. Якщо вам запропонують вигідні умови, чи легко
без коливання погодитеся змінити обстановку?
5. Чи завжди шукаєте виправдання
своїм помилкам?
6.
Чи зможете відмовитися від участі в заході, який не викликає
у вас захоплення?
7. В колективі відбувається
дискусія. Чи будете в ній брати участь, щоб встановити істину?
8. Вам запропонували перевірити роботи своїх
однокласників. Виправлятимете помилки
незалежно від того, чия це робота?
9. Вам в очі сказали, що ваша поведінка не
подобається. Чи відчуєте ви образу?
10.
Чи завжди можете стримувати свої почуття?
11. Чи можете похвалитися великою працездатністю?
12.
Чи завжди виконуєте обіцянку, доводите справу
до кінця?
13.
Чи легко ви переходите від гніву до
спокійного стану?
14. Чи завжди при великих неприємностях залишаєтеся спокійними?
15.
Чи відчуваєте байдужість до навколишнього
життя?
16.
Чи можете швидко перемкнутися з однієї роботи на іншу?
II Зробіть підрахунок балів за таблицею.
|
№ п/п питання |
1 |
2 |
3 |
4 |
5 |
6 |
7 |
8 |
9 |
10 |
11 |
12 |
13 |
14 |
15 |
16 |
|
|
Так |
3 |
4 |
3 |
2 |
0 |
3 |
2 |
2 |
0 |
0 |
1 |
2 |
3 |
3 |
0 |
2 |
|
|
Ні |
0 |
0 |
0 |
0 |
4 |
0 |
0 |
0 |
2 |
3 |
0 |
0 |
0 |
0 |
3 |
0 |
|
III. Визначте свій тип темпераменту за допомогою набраних
балів.
0-14 балів. Ви нерішучі. Довго налаштовуєтеся
на вчинок. Якщо вам вдається перекласти прийняття
рішення на плечі інших, відчуваєте велике
полегшення. В компанії, на зібраннях, диспутах частіше відмовчуєтеся. У вас добрі знання, але не вистачає сміливості їх
показати. Ви не зраджуєте, але з вами важко дружити. У вас багато рис меланхолійного типу темпераменту. Вам бажано удосконалювати себе в умінні
приймати рішення, прагнути формувати в
собі рішучість і сміливість.
15-24 бали. Ви ухвалюєте рішення зважено,
хоча і не уникаєте серйозних проблем, які необхідно вирішувати
негайно. Сумніваєтеся тільки тоді, коли для прийняття рішення є
достатньо часу. Умієте стримувати свої почуття,
у вас не завжди легко відбувається перехід
від гніву до спокійного стану, важко звикаєте
до нових обставин. Поволі виробляєте звички,
які потім важко забуваєте. Ви достатньо
працелюбні, у всьому любите порядок. У вас переважають властивості флегматика.
25 - 34 бали. Ви достатньо
рішучі. Ваша логіка, послідовність, з
якими ви підходите до з’ясування проблеми,
допомагають вирішувати питання швидко і в більшості випадків правильно.
Ухвалені рішення відстоюєте до кінця. Якщо виявиться,
що рішення помилкове, умієте чесно це визнати. Ви енергійні і
працелюбні. Умієте стримувати свої почуття. У вас швидкий і жвавий розум.
Ви легко адаптуєтеся в новій обстановці. У вас
багато особливостей сангвініка.
35 і більш балів. Нерішучість - поняття для вас
невідоме. Ви вважаєте себе компетентним у всіх
питаннях, не любите рахуватися з думкою інших людей. Критичні зауваження з
боку інших викликають у вас роздратування, яке
ви не завжди прагнете приховати. Вам імпонує, коли вас називають рішучою і
вольовою людиною. Помилки переживаєте хворобливо.
У вас стійкі інтереси, бажання, тверда
рішучість і завзятість. У вас багато особливостей
холерика. Підключайте в критичних ситуаціях розум. Уникайте ускладнень в
дискусіях, суперечках, прагніть бути терпимими
і стриманими.
Навчання – це процес передачі і засвоєння знань, умінь і навичок.
Людина починає навчатися
вже з моменту свого народження. З віком навчання стає складнішим, оскільки
починається час засвоєння великого обсягу досвіду і знань, накопичених досвідом.
У процесі навчання відбувається не тільки вдосконалення навчальних умінь і
навичок, але й розвиток мислення, пам’ять, творчих здібностей.
..Розрізняють такі види навчання:
·
Імпринтинг,
або закарбовування,-властивість новонароджених фіксувати в пам`яті
образи батьків,…в подальшому ця набута форма поведінки перетворюється на
умовнорефлекторну діяльність.
·
Звикання-відсутність
реакції на певний стимул.(за відсутності підкріплення покаранням або
заохоченням).
·
Навчання
шляхом «спроб та помилок» (описав
видатний американський психолог Е.Торндайк)
використання інтернет-ресурсів
·
Приховане,
або латентне навчання - спрямоване
на задоволення безпосередньо,наприклад у
додаткових заняттях (гурткова робота-другорядна
інформація може стати життєво важливою).
· Осяяння(Інсайт)- вища форма навчання,основою якого є здогадка,дає змогу осмислено розв`язувати проблему.
Домашнє завдання: параграф 51, завдання "Біологія+література" ст.226
д
Домашнє завдання: 52 параграф, впр. 9
Свідомість є складнішою формою відображення, аніж мислення, але саме мислення визначає свідомість. Продуктом мислення є свідомість. Ця людська форма свідомості поєднує прості форми відображення (відчуття, сприйняття, уявлення, мислення) і має нові, якісніші особливості, аніж мислення. І ці особливості, знову ж таки, визначаються соціальними чинниками, якими є праця, суспільний спосіб життя, мова та мислення.
У свідомості відображаються не лише предмети навколишнього світу, а й інші люди в ньому. Завдяки свідомості відбувається пристосування людини до умов суспільного життя. Для розвитку свідомості людина має жити серед людей, постійно спілкуватися з ними, займатися різними видами діяльності. Це значить, що свідомість може розвиватися лише в суспільстві.
Свідомість нерозривно пов’язана з мовленням. Наші думки втілюються у словах і реченнях, вони можуть зберігатися і передаватися іншим людям. Якщо поведінка людини є усвідомленою, то вона ніколи не робитиме того, що зашкодить її здоров’ю і здоров’ю інших людей. Свідома людина спроможна правильно оцінити риси своєї особистості, поважає інших людей, усвідомлює або шукає свої місце в житті.
Свідомість є результатом діяльності цілого мозку, тісної взаємодії кори й підкірки. Таким чином, основними критеріями свідомості є:
- сприйняття дійсності в мовній формі, на основі якої формується абстрактне мислення;
- здатність виокремлювати з навколишнього найважливіше і зосереджувати на ньому думки;
- здатність до прогнозування й очікування та оцінка дій;
- усвідомлення себе й оточуючих;
- сприйняття культурних цінностей.
Отже, СВІДОМІСТЬ - це форма відображення навколишнього світу, що розвинулась в людини як суспільної істоти внаслідок оволодіння мовою і спільною діяльністю з іншими людьми.
ПАМ’ЯТЬ — це процес запам’ятовування, зберігання та відтворення інформації. Особливістю пам’яті людини є те, що вона формується головним чином на мовній основі, а інформація зберігається у формі загальних положень, узагальнень, понять.
Пам'ять | ||
Запам'ятовування інформації | Зберігання інформації | Відтворення інформації |
Чуттєве відображення того, з чим доводилося людині стикатися в житті, залишає в мозку пам’ятні сліди - сліди нервових процесів, тимчасові нервові зв’язки, що збереглися в корі півкуль великого мозку. За декількаразового повторення інформації тривала циркуляція цих імпульсів спричиняє структурні зміни в нейронах. Зберігання інформації зумовлено, найвірогідніше, перебудовою молекул РНК й утворенням специфічних білків. Із усієї інформації, що надходить у мозок, у довготривалій пам’яті зберігається лише 1%.
Згідно з концепцією трьохкомпонентної моделі (Р. Ч. Аткінсон) пам’ять є результатом спільної діяльності трьох основних блоків: сенсорної, коротко- та довготривалої пам’яті. У сенсорній пам’яті інформація, що надійшла від органів чуття, зберігається дуже короткий час (до 1 с). Із цього блоку до короткотривалої пам’яті передається лише частина інформації. Обсяг цієї пам’яті невеликий (7±2 інформаційних сигнали), інформація зберігається близько 30 с. Блок довготривалої пам’яті має необмежений обсяг пам’яті, інформація в ньому може зберігатися дуже довго.
Розрізняють чотири види пам'яті: моторну, емоційну, образну та словесно-логічну:
- моторна пам’ять (пам’ять рухів), що є основою рухових навичок;
- емоційна пам’ять (пам’ять почуттів) на інформацію за участю позитивних чи негативних емоцій;
- образна пам’ять (пам’ять образів) зберігає та відтворює образи уяви, формування яких відбувалося в корі за допомогою органів чуття, тому образна пам’ять буває зоровою, слуховою, дотиковою, нюховою, смаковою;
- словесно-логічна пам’ять (пам’ять думок) на змістовну інформацію словосполучень чи виразів.
Отже, пам'ять допомагає людині оволодіти досвідом минулих поколінь, зберігає індивідуальний досвід та передає його наступному поколінню, а також забезпечує його використання для формування поведінки.
Домашнє завдання: § 53, питання:
- Як розвивати пам'ять?
- У чому полягає взаємозв'язок пам'яті із людською свідомістю?
Сон — це періодичний
стан організму людини, який характеризується виключенням свідомості і
зниженням здатності нервової системи відповідати на зовнішні подразники.
Засновником «науки про сон» була Марія Михайлівна Манасеїна, жінка вчений,
яка на цуценятах вивчала значення сну для організму і дійшла висновку, що сон
важливіший за їжу.
Під час сну відбувається відновлення фізичних та психічних сил, що дозволяє
адаптуватися до змін умов зовнішнього і внутрішнього середовища.
Розглянемо фізіологічні особливості сну.
Зазвичай природний сон включає дві фази: повільний сон та швидкий.
В свою чергу повільний сон ділять на 4 стадії:
-дрімоту;
-поверхневий сон;
-сон помірної глибини;
-глибокий сон.
Розглянемо більш детально фази сну
Повільний
сон
Тривалість кожної фази повільного сну складає від 70 до 120
хвилин. Повільний сон супроводжується розслабленням скелетних м'язів,
зниженням обміну речовин та активності роботи внутрішніх органів.
Швидкий
сон
Повільні ритми змінюються швидкими бета- і альфа-хвилями
електроенцефалографа. Тривалість швидкого сну — 20-30 хв. Він супроводжується
напруженням скелетних м'язів, активізацією обміну речовин та роботи внутрішніх
органів. Під час швидкого сну людина бачить сновидіння.
В окремих випадках цілі зони кори великих півкуль продовжують працювати під
час сну. Тоді люди бачать сни.
2. Сновидіння
Причина сновидінь — різна ступінь гальмування ділянок головного мозку. Домінантні зони кори
великих півкуль головного мозку гальмуються з меншою силою. Саме тому уві сні
людина може розв'язати складні задачі, пригадати місцезнаходження потрібної
речі, знайти геніальні шляхи розв'язання проблем. Відомо, що О. Пушкін створив
вірш під час сну, а Д.І. Менделєєв стверджував, що кінцевий варіант періодичної
системи йому приснився.
Зміст сновидінь завжди стосується минулого, сьогодення, але не майбутнього.
Це цікаво
Цікаві факти розкриють для вас важливе значення снів у
житті людини
·
Як ви вже знаєте саме
під час сну, як він стверджував, Д.І.Менделєєв побачив періодичну систему
хімічних елементів. Але окрім нього, сни були причиною багатьох винаходів для
таких відоми людей, як: Ларрі Пейдж (ідея для Google), Тесла
(генератор змінного струму), Джеймс Уотсон (Подвійна форма спіралі ДНК) і т.д.
·
Ми пам’ятаємо лише 10% усіх наших снів. Після пробудження, вже
через 10 хв. 90% змісту буде втрачено, а сенс сну розвалиться, як картковий
будиночок.
·
Як не дивно але усі,
без вийнятку, бачать сни. Повна відсутність їх свідчить про психічні
захворювання. 60% людей просто їх не пам’ятають.
·
Сліпі люди бачать
сни. Навіть ті, які сліпі від народження. Вони не бачать зображень в звичайному
нам розумінні, але також отримують в снах різні емоції: образи формуються через
запахи, звуки, тактильні відчуття.
·
У снах ми бачимо лише
реальних людей. Наша підсвідомість не здатна самостійно і довільно генерувати
обличчя людей. Тобто незнайомці у снах- реальні люди, яких ми вже бачили, але
не запам’ятали.(
Н.п.жінка у автобусі, чоловік на задньому плані в епізоді нудного фільму).
·
Сни, як правило,
бувають негативними. Рідше нам сняться позитивні.
·
За ніч ми можемо
бачити до 7 різних снів.
·
Наш мозок по-різному
інтерпретує зовнішні подразники в процесі сновидіння і дуже успішно вплітає їх
у смислову канву сну.
·
Чоловіки і жінки
бачать сни по-різному.
·
Здригання тіла, коли
ми засинаємо-дуже поширене явище. Воно абсолютно не шкідливе і називається
«гіпнотичні ривки»
При сновидіннях активізується потилична зорова зона мозку, рідше слухові й
нюхові зони мозку та смакові аналізатори.
Кольорові сни сняться творчим особистостям. Чорно-білі сни сняться людям з
аналітичним складом розуму.
Якщо людина бачить сни в м'яких тонах, то й характер її психіки
врівноважений.
Яскраві, чорні й червоні відтінки свідчать про перевагу збудження або
гальмування, тобто психічні процеси неврівноважені.
3. Гігієна сну
Явища під час сну
1.Хропіння;
2.Скрегіт зубами;
3.Розмови;
4.Ходіння або лунатизм. Це дуже рідкісний але потенційно небезпечний вид
розладу сну.
5.Нічні жахи;
6.Сонний ступор або параліч.
Необхідна
тривалість сну
Тривалість сну зазвичай становить 6-8 год на добу, але можливі зміни в
досить широких межах (4-10 год). При порушеннях сну його тривалість може
становити від кількох хвилин до кількох діб.
Тривалість сну менше ніж 5 год (гіпосомнія) або порушення фізіологічної
структури вважаються факторами ризику безсоння.
Відсутність сну є дуже важким випробуванням. Упродовж кількох днів
свідомість людини втрачає ясність, вона відчуває потребу в сні, періодично
«провалюється» у пограничний стан зі сплутаною свідомістю.
Якщо в людини порушений сон, то через 30-60 годин порушується сприйняття
навколишнього середовища; через 90 годин починаються галюцинації, через 200
годин — психоз, далі — летальний кінець.
5 годин на добу спали В. М. Бехтерев, Й. Ґете, Ф. Шиллер, 2—3 години — Т.
Едісон, Наполеон, А. Гумбольдт.
Біоритмами –це періодичне повторення зміни характеру та
інтенсивності біологічних процесів і явищ живими організмами.
Їхній характер завжди індивідуальний.
Залежно від характеру біоритмів людей можна розділити на кілька біоритмічних
типів, чи хронотипів:
1) «сови», які пізно лягають спати, найбільш активні в другій половині дня
чи ввечері та вночі;
2) «жайворонки» — рано встають, найбільш активні вранці; слабко виражений
ранковий тип;
3) «голуби» — однаково активні н різний час доби; слабко виражений вечірній
тип.
Розрізняють:
· Зовнішні та внутрішні біоритми.
Зовнішні
біоритми- пов'язані з розташуванням Землі в
космічному просторі та її обертанням навколо своєї осі та Сонця.
Внутрішні- пов’язані
з фізіологічними процесами, що протікають в організмі людини: ритм дихання,
серцебиття, травлення, виділення.
В залежності від періодичності:
·
добові (чергування сну і неспання). Має дуже важливе
значення для людини. Контролюються «біологічним годинником»
Домашнє завдання: § 59, впр.8
Ендокринна система людини
Це система залоз внутрішньої та змішаної секреції, що виробляють біологічно активні речовини (гормони).
Залози внутрішньої секреції виділяють гормони тільки у кров (гіпофіз, епіфіз, щитовидна залоза, прищитовидні залози, вилочкова залоза, надниркові залози).
Залози змішаної секреції виділяють гормони в кров і секрети в порожнини тіла або назовні (підшлункова залоза, статеві залози).
Залози зовнішньої секреції виділяють секрети у порожнини тіла або назовні (печінка, слинні залози, залози в шлунку та тонкому кишечнику, потові та сальні залози тощо).
Гормони — це біологічно активні речовини, які виділяють у кров залози внутрішньої та змішаної секреції, а також їх утворюють деякі клітини організму, зокрема клітини шлунково-кишкового тракту, серця, нирок та інші. Сучасній науці відомі понад 50 гормонів та гормоноподібних речовин, що утворюються у тканинах: гастрин, ацетилхолін, секретин, серотонін тощо.
За хімічною природою гормони бувають білкового та стероїдного походження. Білкові гормони з’єднуються з рецепторами на поверхні клітинної мембрани, а стероїдні проникають у клітину, її ядро і там регулюють синтез певних білків, впливаючи на генетичний апарат клітини.
Основні функції гормонів:
- регулюють метаболізм (утворення чи розщеплення хімічних речовин);
- регулюють водний і мінеральний баланс в організмі;
- регулюють ріст та статевий розвиток організму;
- впливають на реакцію організму на стрес у комплексі з нервовою системою.
Дія гормонів. Гормони надходять із кров’ю до всіх органів тіла людини, а мембрани клітини мають рецептори для декількох гормонів, що стимулюють чи блокують певну функцію у клітині, а отже, — в органі й в організмі загалом. Гормони можуть здійснювати регулюючий вплив у різний спосіб.
По-перше, вони є носіями інформації, бо передають сигнал від одного органа до іншого.
Залози внутрішньої та змішаної секреції
По-друге, гормони обмежують амплітуду коливання якогось фізіологічного показника, при чому в такому випадку діє два гормони: один контролює верхню межу, а другий — нижню. Наприклад, концентрацію глюкози в крові регулюють інсулін (верхня межа) та глюкагон (нижня межа).
По-третє, гормони діють за принципом зворотного зв’язку. Наприклад, тиреотропний гормон, що виділяється гіпофізом, стимулює виділення тироксину, а підвищення концентрації тироксину в крові гальмує виділення тиреотропного гормону.
Основні гормони та їх функції в організмі людини
Залоза | Основні гормони | Функції гормонів |
Гіпофіз: а) передня частка; | Соматотропний гормон (гормон росту) | Впливає на загальний ріст організму та ріст кісток. Діє в усьому організмі, покращуючи синтез білка. У дітей у разі гіперфункції передньої частки гіпофізу розвивається гігантизм, а гіпофункції — карликовість. У дорослих людей у випадку гіперфункції гіпофізу розвивається акромегалія. |
Адренокортикотропний гормон | Контролює секреторну діяльність надниркових залоз. | |
Тиреотропний гормон | Контролює секреторну діяльність щитовидної залози. | |
Гонадотропний гормон (фолікостимулюючий — у жінок та лютеїнізуючий — у чоловіків) | Контролює секреторну діяльність статевих залоз. | |
б) задня частка (накопичує та вивільняє гормони, що утворюються в гіпоталамусі). | Антидіуретичний гормон (вазопресин) | Впливає на діяльність ниркових канальців, підвищує кров’яний тиск та пригнічує утворення сечі. Знижена функція задньої частки призводить до появи нецукрового діабету. |
Окситоцин | Стимулює скорочення матки під час пологів, а також виділення грудного молока. | |
Епіфіз | Мелатонін | Впливає на кількість пігментів у шкірі людини. |
Щитоподібна залоза | Тироксин | Контролює метаболізм, зокрема частоту серцевих скорочень та швидкість використання енергії, роботу нервової системи. Нестача його в дорослому віці призводить до мікседеми, у дитячому — до кретинізму. Надлишок гормону призводить до розвитку базедової хвороби. Нестача йоду в продуктах харчування призводить до виникнення зобу. |
Трийодтиронін | Контролює метаболізм Кальцію. | |
Паращитовидні залози | Паратгормон | Регулює вміст йонів Кальцію та Фосфору в плазмі крові (збільшує всмоктування в кишечнику, вивільняє запаси з кісток та зменшує виділення його нирками). |
Вилочкова залоза (тимус) | Тирозин і тимоноетин | Впливають на ріст кісток, сприяють затримці сполук Кальцію у кістковій тканині, дозріванню Т-лімфоцитів; впливають на формування імунної системи у дитячому віці. |
Надниркові залози: а) мозкова речовина; б) кора надниркових залоз. | Адреналін і норадреналін | Є медіаторами (беруть участь у передачі нервового імпульсу в синапсі), готують організм до подолання стресових ситуацій. |
Кортикостероїди (мінералокортикоїди, глюкокортикоїди) | Регулюють водно-сольовий обмін та обмін білків, жирів і вуглеводів. У разі нестачі виникає бронзова хвороба (порушення водно-сольового обміну). | |
Підшлункова залоза | Інсулін | Контролює концентрацію глюкози в крові, стимулює перетворення надлишку глюкози в глікоген. У випадку його нестачі розвивається цукровий діабет. |
Глюкагон | Контролює концентрацію глюкози у крові, стимулює перетворення глікогену у глюкозу. | |
Статеві залози | Чоловічі статеві гормони — андрогени (основний — тестостерон) | Впливають на розвиток вторинних статевих ознак у чоловіків та утворення статевої рідини. |
Жіночі статеві гормони — естрогени (основний — прогестерон) | Впливають на розвиток вторинних статевих ознак у жінок і розвиток яйцеклітин. |
Тісний зв’язок між нервовою та ендокринною системами здійснюється завдяки взаємодії структури проміжного мозку гіпоталамуса та провідної ендокринної залози, яка теж пов’язана з проміжним мозком, - гіпофіза. Так виникає гіпоталамо-гіпофізарна система.
Яка роль гіпоталамо-гіпофізарної системи в регуляції діяльності організму людини? До гіпоталамуса від нервових клітин інших відділів головного мозку надходять відповідні сигнали. У відповідь нейросекреторні клітини гіпоталамуса виділяють нейрогормони, які по кровоносних судинах з током крові потрапляють у передню частку гіпофіза (див. мал. 196). Там нейрогормони стимулюють або гальмують вироблення певних гормонів, які впливають на діяльність інших ендокринних залоз. Отже, діяльність гіпофіза перебуває під контролем гіпоталамуса.
У роботі єдиної гіпоталамо-гіпофізарної системи закладено принцип прямого і зворотного зв’язку. Коли будь-яка залоза внутрішньої секреції починає виділяти дуже мало або, навпаки, занадто багато гормонів, гіпоталамус реагує на такі відхилення від норми їхнього вмісту в крові. Цю інформацію він передає в гіпофіз, який завдяки виділенню певних гормонів посилює або послаблює функцію відповідної залози внутрішньої секреції. Наприклад, гіпофіз виробляє тиреотропний гормон, який стимулює діяльність щитоподібної залози. Під впливом цього гормону щитоподібна залоза виробляє свій гормон - тироксин (трийодтиронін), який впливає на всі органи і тканини організму. Тироксин впливає і на гіпофіз, для якого це є сигналом про результат його діяльності. Таким чином, якщо тиреотропний гормон гіпофіза стимулює діяльність щитоподібної залози (це прямий зв’язок), тоді тироксин гальмує діяльність гіпофіза, зменшуючи утворення тиреотропного гормону (це зворотний зв’язок).
Інтеграція нервової та гуморальної регуляції в організмі особливо яскраво проявляється під час виникнення стресових реакцій.
Як впливають на регуляторні системи організму наркотичні речовини, алкоголь та тютюнокуріння? Наркотики - хімічні сполуки, які діють на психічний стан людини. Вони спричиняють короткочасне піднесення настрою, у певних випадках - галюцинації. Це хворобливий стан, за якого виникають образи і відчуття (слухові, зорові тощо), не пов’язані із зовнішніми подразниками, однак певний час сприймаються як реальні. Хворобливий потяг до споживання наркотиків називають наркоманією, а людину, яка вживає наркотики - наркоманом.
Наркотичні речовини погіршують проведення нервового імпульсу по нервах. Саме на цьому базується дія певних наркотиків, здатних знімати біль.
Наркотики згубно впливають і на гуморальну регуляцію. Тривале споживання їх призводить, зокрема, до недостатнього вироблення статевих гормонів.
За постійного вживання алкоголю змінюється психіка людини, адже алкоголь прискорює загибель нейронів (на кожні спожиті 100 г алкоголю гине 33 000 нейронів). Унаслідок цього відбувається деградація особистості, руйнуються сім’ї, людина втрачає працездатність тощо.
Погано впливає на нервову та гуморальну регуляцію функцій організму і тютюнокуріння. Під час куріння утворюється дим, який містить багато шкідливих речовин - чадний газ, смоли, радіоактивні ізотопи, нікотин та ін.
Домашнє завдання: параграф 57, заповнити таблицю
Залози змішаної секреції
Назва залози | Місце розташування | Особливості будови | Основні гормони | Функції |
Ендокринні захворювання - це хвороби, що виникають у разі порушенні діяльності ендокринних залоз. Гормони можуть виділятися в надлишку (гіперфункція) або в недостатній для організму кількості (гіпофункція).
При надлишку гормону росту у дитячому віці розвивається гігантизм. Зріст хворих дітей значно перевищує зріст однолітків, і в юному віці вони можуть досягати двох метрів. Якщо гіперфункція передньої частки гіпофіза розвивається у дорослих, то в них ніби відновлюється ріст. При цьому збільшуються тільки ті частини тіла (руки, ноги, язик, ніс, щелепи), які не втратили здатність рости. Захворювання називають акромегалією. При недостатній кількості гормону росту у дітей розвивається карликовість.
Щитоподібна залоза продукує гормон тироксин. Порушення цієї діяльності призводить до захворювання на мікседему і кретинізм. Мікседема (слизистий отік) зумовлена нестачею тироксину у дорослому віці, що супроводжується нагромадженням в шкірі певних сполук, повільним ростом та розвитком. Кретинізм є захворюванням, що обумовлене гіпофункцією щитоподібної залози у дитячому віці. У хворих дітей затримується фізичний і психічний розвиток. При підвищеному виділенні тироксину розвивається базедова хвороба. Вона характеризується інтенсивним обміном речовин, вирячкуватістю, підвищеною збудливістю нервової системи, дрижанням кінцівок, схудненням.
При нестачі кортикоїдних гормонів наднирників виникає бронзова хвороба, за якої шкіра набуває бронзового кольору. Крім того, людина худне, втрачає працездатність через розлади нервово-м'язової системи.
У разі недостатнього утворення інсуліну клітинами підшлункової залози або порушення його засвоєння в організмі відбувається підвищення кількості глюкози у крові й тканинах. Це супроводжується порушенням обміну вуглеводів і розвивається захворювання цукровий діабет. Гіперфункція панкреатичних острівців, а також введення в організм великих доз інсуліну призводять до значного зменшення концентрації глюкози в крові та викликають інсуліновий шок.
Для профілактики ендокринних захворювань слід вести здоровий спосіб життя, який передбачає не лише дотримання режиму праці та відпочинку, а й раціональне харчування, нормальну психологічну обстановку в сім'ї й колективі.
Домашнє завдання: Проект: Йододефіцит в організмі людини, його наслідки та профілактика
Розмноження є фізіологічною функцію, що забезпечує самовідтворення виду. Для людини властиве статеве розмноження, у якому беруть участь статеві клітини, або гамети, що мають половинний набір хромосом. Ці клітини утворюються статевими залозами двох типів - яєчниками та яєчками. Вони розташовані в організмі особин різної статі. Людина - роздільностатева із явищем статевого диморфізму.
Розмноження людини забезпечує РЕПРОДУКТИВНА (СТАТЕВА) СИСТЕМА (від лат. reproductio - відтворення) - сукупність статевих органів, які забезпечують статеве розмноження. Розрізняють чоловічу й жіночу репродуктивні системи.
Уся спадкова інформація про організм людини закодована в ДНК, що міститься в хромосомах. Їх у людини 46. Перед розмноженням з клітин статевих залоз формуються гамети, у яких по 23 хромосоми і половинний набір спадкової інформації. Згодом після запліднення й злиття ядер статевих клітин повний набір спадкової інформації відновлюється. Ось чому діти мають ознаки обох своїх батьків.
Розмноження людини стає можливим із настанням статевої і фізичної зрілості. Але людина є біосоціальним видом, тому велику роль у її розмноженні відіграють психічна готовність майбутніх батьків, соціальні умови їхнього життя та суспільні норми поведінки.
У людини може спостерігатися раннє статеве дозрівання, що пов’язане з акселерацією (прискорення темпів індивідуального розвитку й росту дітей і підлітків порівняно з попередніми поколіннями).
Таблиця 50. ОСОБЛИВОСТІ РОЗМНОЖЕННЯ ЛЮДИНИ
Рівень організації | Особливість |
Молекулярний | Спадкова інформація, що записана на ДНК, передається наступному поколінню матеріальними носіями спадковості - хромосомами |
Клітинний | Чоловічі гамети - сперматозоони й жіночі гамети - яйцеклітини містять по 23 хромосоми |
Тканинний | В утворенні статевих органів беруть участь усі 4 типи тканин |
Органний | Статеві органи, на відміну від органів інших систем, відрізняються в чоловіків та жінок |
Системний | Жіноча й чоловіча статеві системи мають зовнішні та внутрішні статеві органи |
Організмовий | Чоловічий та жіночий організм відрізняються за первинними (пов'язані з будовою статевих органів) й вторинними (особливості будови, функцій та поведінки, що відрізняють чоловічу стать від жіночої) статевими ознаками |
Отже, розмноження людини забезпечується репродуктивною системою, що відрізняється в організмів чоловічої й жіночої статі.
Яке значення має жіноча репродуктивна система?
Репродуктивну систему жінки утворюють зовнішні статеві органи (соромітні губи й клітор), внутрішні статеві органи (яєчники, маткові труби, матка, піхва), молочні залози (парні органи, у яких утворюється секрет для вигодовування немовлят).
Головні статеві органи в жінок - два яєчники. Це парні органи овальної форми, розташовані біля лійкоподібних кінців маткових труб. У них містяться незрілі яйцеклітини, які утворюються в організмі жінки ще до її появи на світ. Дозрівання яйцеклітин в яєчниках жінки відбувається від завершення статевого дозрівання й до кінця репродуктивного періоду. Щомісяця у кожної жінки відбувається овуляція - одна з яйцеклітин досягає повної зрілості і виходить з яєчника. Після виходу яйцеклітина потрапляє в маткову трубу, по якій просувається до матки. Якщо яйцеклітина не запліднюється, настає менструація. Окрім яйцеклітин у яєчниках є секреторні клітини, що виділяють статеві гормони (естрадіол, прогестерон).
Іл. 126. Внутрішні статеві органи жінки: 1 - яєчники; 2 - маткова труба; 3 - матка; 4 - шийка матки; 5 - піхва
Маткові труби - це парні органи, що зв'язують яєчники з порожниною матки. Загальна довжина маткової труби - близько 12 см. Захоплюючи зрілу яйцеклітину з яєчника, маткові труби забезпечують її живлення і переміщення до матки. У маткових трубах відбувається й запліднення з утворенням зиготи.
Матка - порожнистий непарний м’язовий орган, у якому під час вагітності із зиготи розвивається зародок і плід. У ній розрізняють тіло матки, до якого підходять маткові труби, та шийку матки, що є найвужчим кінцем цього органа. Матка переходить у піхву, через яку сперматозоони потрапляють у жіночий організм.
Отже, жіноча репродуктивна система - сукупність органів, що забезпечують утворення яйцеклітин, секрецію жіночих статевих гормонів, запліднення і внутрішньоутробний розвиток.
Яка будова та функції чоловічої репродуктивної системи?
Репродуктивну систему чоловіка утворюють зовнішні статеві органи (мошонка й статевий член), внутрішні статеві органи (яєчка, придатки яєчка, сім’явиносна протока, сім’яні міхурці, сім’явипорскувальна протока), передміхурова залоза. На відміну від жіночої чоловіча репродуктивна система майже повністю розташована ззовні. Така будова пов’язана з тим, що для дозрівання сперматозоонів потрібна температура нижче від 36,6 °С.
Головні статеві органи чоловіків - два яєчка. Це парні органи, розташовані в шкірному мішечку - мошонці. Яєчка складаються із звивистих сім’яних канальців, у яких утворюються сперматозоони. Окрім цього, у клітинах яєчок синтезуються чоловічі статеві гормони андрогени, зокрема тестостерон. Далі сперматозоони надходять до придатків яєчок, де досягають зрілості й зберігаються, поки не виводяться. Від кожного з придатків яєчок починається сім’явиносна протока, що з’єднується з протокою сім’яних міхурців. Це парні органи, що секретують рідину для забезпечення сперматозоонів поживними речовинами. Протоки придатків яєчок і протоки сім’яних міхурців зливаються в загальну сім’явипорскувальну протоку, що відкривається в канал статевого члена. Під сечовим міхуром навколо сечовипускного каналу розташовується передміхурова залоза (простата). Вона утворює секрет, що захищає чоловічі гамети та підтримує їхню рухливість.
Іл. 127. Репродуктивна система чоловіка: 1 - яєчко; 2 - придаток яєчка; 3 - сім'явиносна протока; 4 - сім'яний міхурець; 5 - сечовий міхур; 6 - сечовід; 7 - передміхурова залоза; 8 - сім'явипорскувальна протока; 9 - статевий член
Отже, чоловіча репродуктивна система - сукупність органів, що забезпечують утворення сперматозоонів, секрецію чоловічих статевих гормонів та осіменіння.
Домашнє завдання:
Застосуйте метод порівняння і визначте ознаки подібності та відмінності. Поясніть їхі причини.
Ознака | Жіноча репродуктивна система | Чоловіча репродуктивна система |
Зовнішні органи | ||
Внутрішні органи | ||
Розташування основних органів | ||
Назва клітин, які утворюють | ||
Назва гормонів, які утворюють | ||
Функції |
Яйцеклітини та сперматозоїди розвиваються з первинних статевих клітин. Чоловічі первинні статеві клітини починають утворюватися з настанням статевої зрілості. Процес дозрівання сперматозоїдів триває понад два місяці. Щодня у чоловіків дозріває кілька мільйонів сперматозоїдів. На відміну від чоловіків, у жінок первинні статеві клітини утворюються вже в ембріональному періоді й перебувають у «законсервованій» стадії аж до настання статевої зрілості.
Яка будова чоловічих статевих клітин? Чоловічі статеві клітини - сперматозоїди - це дуже дрібні, рухливі гамети, що складаються з головки, шийки і хвоста (мал. 217, 1). Головка має ядро, оточене тонким шаром цитоплазми, та акросому, органелу, яка виробляє фермент, що сприяє проникненню сперматозоїда в яйцеклітину. У шийці міститься велика кількість мітохондрій, енергія яких забезпечує рух хвоста, а отже, і рух самого сперматозоїда до яйцеклітини.
Мал. 217. Будова сперматозоїда (1) та яйцеклітини (2)
Статеве дозрівання у хлопчиків починається у період від 11 і завершується в середньому до 18 років.
Яка будова жіночих статевих клітин? Жіночі статеві клітини - яйцеклітини, на відміну від сперматозоїдів, нерухомі, значно більші за розміром (близько 0,1 мм), кулястої форми (мал. 217, 2). Цитоплазма яйцеклітини містить великий запас поживних речовин у вигляді жовткових включень, рівномірно розподілених у клітині. Ззовні яйцеклітина оточена оболонками. Вони виконують функції живлення та захисту.
Статеве дозрівання у дівчат відбувається від 9 до 16 років. Приблизно у віці 10-12 років у дівчат починається перша менструація - ознака дозрівання яйцеклітини у фолікулах яєчників.
Що таке менструальний цикл? Менструальний цикл — фізіологічний процес в організмі жінки, під час якого відбуваються закономірні циклічні зміни функцій статевої системи, що контролюються статевими гормонами. Тривалість менструального циклу в нормі становить 21—36 днів (найпоширеніший цикл — 28 днів). Його можна розділити на три фази: менструальну, післяменструальну і передменструальну (мал. 218, 1).
У менструальну фазу (1-5-й день менструації) слизова оболонка матки відшаровується, що супроводжується розривом деяких кровоносних судин.
У післяменструальну фазу (6-14-й день) гіпофіз виділяє гормон, який стимулює утворення нового фолікула. Цей фолікул починає виділяти спеціальний гормон, який стимулює розвиток яйцеклітини в ньому і відновлення функціонального шару слизової оболонки матки, що потовщується і стає завтовшки приблизно 1 мм.
Мал. 218. 1. Менструальний цикл. 2. Утворення жовтого тіла
На 14-й день відбувається овуляція (від овум - яйце), унаслідок чого дозріла яйцеклітина розриває оболонку фолікула і виходить з яєчника, надходить у маткову трубу, де завершується її дозрівання; матка стає здатною до сприйняття заплідненої яйцеклітини.
У перед менструальну фазу (з 15-го по 28-й день) на місці зруйнованого фолікула утворюється жовте тіло (жироподібна сполучна тканина жовтого кольору) (мал. 218, 2). Воно виконує роль тимчасової залози внутрішньої секреції, виробляючи гормон прогестерон, що затримує дозрівання наступного фолікула і готує слизову оболонку матки до прийняття зародка. Якщо запліднення не відбулося, жовте тіло руйнується, вміст відповідних гормонів знижується, слизова оболонка матки відшаровується і починається менструація. Цикл знову повторюється.
ТВОРЧЕ ЗАВДАННЯ. Порівняйте чоловічу й жіночу статеві клітини за ознаками взаємозв’язку будови та функцій.
Немає коментарів:
Дописати коментар