Навчальний матеріал за 24.01.2023
Тема: Листок бічний орган пагона. Внутрішня будова листка
Навчальний матеріал за 26.01.2023
Тема: Вететативне розмноження рослин
Навчальний матеріал за 31.01.2023
Тема: Квітка
Крім квітки яблуні подвійну оцвітину мають квітки вишні, капусти, троянди і багато інших рослин.
У жовтця і вишні квітки мають роздільнолистну чашечку і роздільнопелюстковий віночок.
У дзвоника чашечка роздільнолистна, а віночок — зрослопелюстковий.
Домашнє завдання: параграф 33, впр 3, високий рівень впр 4
Навчальний матеріал за 02.02.2023
Тема: Запилення
Таким чином запилюються овес, пшениця, ячмінь, квасоля, горох, бавовник.
Самозапилення найчастіше відбувається до розпускання квітки (у бутоні). Є рослини, у яких квіти взагалі не розпускаються.
- Квітки не мають яскраво забарвленої оцвітини і запаху.
- Квітки дрібні, з невеликою оцвітиною або голі, зібрані в суцвіття.
- Пиляки на довгих звисаючих нитках
- Пилок сухий, гладенький, дрібний і легкий, добре розлітається.
- Приймочки маточок широкі або довгі, далеко висунуті з квіток.
- Часто на них розташовані волоски, які вловлюють пилкові зерна.
Щоб залучити комах, у рослин утворились особливі пристосування: великі поодиноки квіти або квітки дрібні, зібрані у суцвіття, яскраве забарвлення пелюсток або листочків простої оцвітини, наявність нектару і аромату.
- Квітки зазвичай великі з яскраво забарвленою оцвітиною.
- Пилок великий, липкий, з горбкуватою поверхнею, що сприяє прикріпленню його до тіла комах.
- На дні віночка в багатьох квіток утворюються нектарники, в яких виробляється запашний солодкий сік — нектар.
- Комахозапильними рослинами є яблуня, груша, лимон, апельсин, слива, абрикос, акація, липа, огірок, айстри, соняшник, суниця та інші рослини.
Під час цвітіння у сади привозять вулики із бджолами. Бджоли у пошуках корму запилюють квітки плодових дерев, і врожай плодів підвищується.
Домашнє завдання: параграф 35, впр 3, високий рівень впр 4
Навчальний матеріал за 07.02.2023
Тема: Запліднення
Одна з клітин пилкового зерна ділиться з утворенням двох чоловічих гамет (сперміїв). Коли пилкова трубка доростає до пилковходу, спермії проникають у зародковий мішок. Один з них зливається з яйцеклітиною. Відбувається запліднення, і утворюється зигота.
Домашнє завдання: параграф 36, впр 3, високий рівень впр 4
Навчальний матеріал за 09.02.2023
Тема: Суцвіття
У суцвіття зазвичай зібрані дрібні квіти, що робить їх помітними для комах-запилювачів. Суцвіття бувають простими і складними.
Суцвіття, у яких квіти розташовуються на головній осі, називають простими.
До простих суцвіть належать китиця, сережка, простий колос, початок, головка, кошик, зонтик, щиток.
Домашнє завдання: параграф 34, замалювати прості та складні суцвіття та підписати їх
Навчальний матеріал за 14.02.2023
Тема: Насінина
Домашнє завдання: параграф 36, впр 2, високий рівень впр "поміркуйте"
Навчальний матеріал за 16.02.2023
Тема: Плід
- захищає насінину від несприятливого впливу довкілля;
- сприяє поширенню насіння;
- створює додатковий запас води і поживних речовин.
- плоди забезпечують розвиток, дозрівання і захист насіння;
- плоди беруть участь у розселенні рослин;
- плоди є цінним (висококалорійним) продуктом харчування для усіх тварин нашої планети;
- людина також широко використовує плоди і насіння: у їжу, на корм худобі, у медицині та промисловості.
Домашнє завдання: параграф 38, впр 3, високий рівень впр "поміркуйте"
Навчальний матеріал за 21.02.2023
Тема: Міні-проект на тему:
- Рослини минулого
- Рослини мандрівники
- Рослини хижаки
Навчальний матеріал за 21.02.2023
Тема: Узагальнення знань
Навчальний матеріал за 23.02.2023
Тема: Способи класифікації рослин
У сучасній систематиці рослин прийняті такі основні рівні
класифікації:
-
Царство;
-
Відділ;
-
Клас;
-
Порядок;
-
Родина;
-
Рід;
-
Вид.
Квіткові рослини поділяються на два класи однодольні та дводольні
До дводольних належать близько 200 тис. видів рослин, їх
характерні ознаки:
• зародок має дві сім'ядолі;
• листки мають сітчасте жилкування;
• судини розміщені одним великим
масивом у центрі стебла або
мають вигляд кільця між корою і серцевиною;
• у більшості дводольних стебла
дерев'янисті;
• коренева система стрижнева;
• більша частина дводольних —
комахозапильні рослини.
До однодольних належать близько 50 тис. видів рослин.
Характерні ознаки
рослин цього класу:
• у зародка тільки одна сім'ядоля;
• листки мають дугове або паралельне
жилкування;
• пучки судин розкидані по всьому
стеблу;
• коренева система мичкувата;
• квітки переважно без справжньої оцвітини (осоки, злаки);
• більшість однодольних — вітрозапильні рослини;
• плід має ендосперм, який містить поживні речовини.
До класу Дводольні
належать родини:
Капустяні, Розові, Бобові, Пасльонові,
Айстрові тощо.
До класу Однодольні належать родини: Злакові, Лілійні та ін.
Домашнє завдання: параграф 40, таблиця.
Робота
з таблицею
Заповнення
таблиці учнями
|
Ознака |
Дводольні |
Однодольні |
|
Число
сім`ядолей у зародка насінини |
|
|
|
Життєві форми
(дерева чи трави) |
|
|
|
Внутрішня
будова стебла |
|
|
|
Жилкування
листка |
|
|
|
Тип кореневої
системи |
|
|
Навчальний матеріал за 28.02.2023
Тема: Водорості
Навчальний матеріал за 02.03.2023
Тема: Мохи
Навчальний матеріал за 07.03.2023
Тема: Папороті
Навчальний матеріал за 09.03.2023
Тема: Хвощі, плауни
Навчальний матеріал за 14.03.2023
Перевірка домашнього завдання
Вправа
«Так чи ні»:
1.
Папороті, хвощі,
плауни – спорові рослини.
2.
Викопні папороті,
хвощі та плауни утворили родовища кам’яного вугілля.
3.
Органи спороношення
папоротеподібних мають назву спорангії.
4.
Кореневище – це орган
гаметофіту плауноподібних.
5.
У життєвому циклі
папоротей, плаунів, хвощів переважає спорофіт.
6.
Спорангії хвощів і
плаунів зібрані у стробіли.
7.
Зі спори у вищих
спорових рослин розвивається спорофіт.
8.
Гаметофіт щитника
чоловічого підземний.
9.
Гаметофіт
прикріплюється до ґрунту ризоїдами.
10.
Із зиготи вищих
спорових рослин розвивається спорофіт.
11.
До плаунів належать
селагінела, баранець, плаун річковий.
12.
До папоротей належать
листовик, орляк, страусове перо.
Тема: Голонасінні
Лабораторне дослідження:
Тема. Будова голонасінних.
Мета: ознайомитись з:
- будовою голонасінних на прикладі сосни;
- визначення
та порівняння основних ознак органів,
- виконання
та оформлення рисунків,
- описувати
будову організмів за планом.
Обладнання,
матеріали та об’єкти дослідження: лупа, препарувальні голки, гербарні або живі зразки
пагонів, шишок і насіння сосни та ялини, поперечний зріз стебла сосни, таблиці,
підручник.
Хід роботи
1. Розглянь поперечний зріз стебла сосни
(ялини). Які шари ти розрізняєш?
2. Замалюй поперечний зріз
стебла сосни (ялини) та познач його складові.
3. Розглянь пагін живої рослини
(гербарного екземпляру) сосни. Знайди його органи: стебло, листки. Листки сосни
– це _________________________
4. Розглянь пагін живої
рослини (гербарного екземпляру) ялини. Знайди його органи: стебло, листки.
Листки ялини – це ___________________
5. Порівняй розміщення хвоїнок
на пагонах сосни та ялини, їхню довжину, форму й колір. Дані дослідження занеси
до таблиці.
6. Завдяки яким особливостям
будови листків більшість голонасінних є вічнозеленими? ____________________________________________________
7. Розглянь жіночі та чоловічі
шишки сосни та ялини. З‘ясуй їх форму, розміри, забарвлення. Порівняй їх між
собою. Визнач спільні та відмінні риси у їх будові. Дані дослідження занеси до
таблиці.
.jpg)
8. Ознайомся з розміщенням і зовнішньою будовою насінини. Знайди її складові: насінину, крилоподібний виріст. Дані дослідження занеси до таблиці.
Табл. Порівняльна характеристика будови органів сосни та ялини
|
Назва рослини |
Особливості
будови хвої |
Особливості
будови жіночих шишок |
Будова насінини |
|||||
|
форма |
дов- жина |
розмі- щення |
колір |
форма |
роз- міри |
щільність лусок |
||
|
Сосна |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Ялина |
|
|
|
|
|
|
|
|
9. Замалюй зовнішню будову насінин сосни та
ялини і познач їх складові.
Висновок: Сосна
та ялина відносяться до __________ рослин, тому що ___________.
Голонасінні
відрізняються від вищих спорових рослин __________________.
Особливості
будови голонасінних _______________________ забезпечують їх існування
_______________________________________________________.
Навчальний матеріал за 16.04.2023
Тема: Покритонасінні (Квіткові)
Ч — чашолистки
П — пелюстки
О — оцвітина
Т — тичинки
М — маточка
Тобто, 5 чашолистків, 5 пелюсток, 5 тичинок і одна маточка
О(2)+2Т3М1
Тут оцвітина може складатись від двох до чотирьох.
Отже:
Основні родини Покритонасінних
- Хрестоцвіті (Капустяні)
- Розові
- Бобові
- Пасльонові
- Айстрові (Складноцвіті)
Основні ознаки родин квіткових рослин
Родини | Формула квітки | Суцвіття Плід | Представники | Значення | |||
Клас Дводольні | |||||||
Хрестоцвіті (капустяні) | Ч 4П4Т2+4М1 | Китиця | Стручок, стручечок | Грицики, редька, талабан, хрін, капуста, редис | Харчові, кормові культури. Бур’яни | ||
Розові | Ч5П5Т ∞М ∞ або Ч5П5Т ∞М 1 | Зонтик, щиток, китиця | Проста та збірна кістянка, яблуко, горішки | Яблуня, груша, слива, горобина, малина, айва, вишня, персик, суниці, шипшина | Плодові культури. Лікарські та декоративні рослини | ||
Бобові | Ч5П1+2+(2)Т(9)М1 Пелюстки: парус, весла, човник | Китиця, головка | Біб | Горох, квасоля, соя, конюшина, люцерна, жовта акація | Кормові, харчові культури. Медоноси. Збагачують ґрунт азотом. Лікарські та декоративні | ||
Пасльонові | Ч(5)П(5)Т5М1 | Китиця, завиток | Ягода, коробочка | Томат, паслін, картопля, баклажан, тютюн, дурман, беладона | Харчові, кормові культури. Лікарські та декоративні | ||
Айстрові (Складноцвіті) | Ч5П(5)Т5М1 | Кошик. Квітки плідні трубчасті, язичкові, несправжньо-язичкові, лійкоподібні | Сім’янка | Соняшник, айстра, жоржина, нагідки, хризантема, волошка, ромашка, кульбаба | Харчові, декоративні. Медоноси. Лікарські рослини. Бур’яни | ||
Клас Однодольні | |||||||
Лілійні | О3+3Т3+3М1 | Китиця | Ягода, коробочка | Тюльпан, конвалія, лілія | Харчові культури. Лікарські, декоративні рослини | ||
Цибулеві | О6Т6М1 | Зонтик | Коробочка | Часник, цибуля, черемша | Харчові культури. Лікарські рослини | ||
Злакові | О(2)+2Т3М1 | Складний колос, волоть, початок | Зернівка | Жито, пшениця, рис, ячмінь, пирій, просо, овес, тимофіївка, бамбук, цукрова тростина | Основні хлібні культури. Кормові. Технічна сировина. Бур’яни | ||
Навчальний матеріал за 21.04.2023
Навчальний матеріал за 23.03.2023
Тема: Життєві форми рослин
Навчальний матеріал за 28.03.2023
Тема: Перевірка здобутих знань
Навчальний матеріал за 30.03.2023
Тема: Рослинні угруповання. Практична робота №4. Вибір видів кімнатних рослин для вирощування в певних умовах
Практична робота №4
Тема: Вибір видів кімнатних рослин
для вирощування в певних умовах.
Мета: навчитися
визначати умови,
сприятливі для утримання кімнатних рослин різних екологічних груп.
Обладнання: живі рослини та картки із зображенням найпоширеніших кімнатних рослин (циперус, бегонія, бальзамін, пеларгонія, монстера, товстянка, зігокактус, хлорофітум )
Хід роботи:
1.
Ознайомтесь з списком запропонованих рослин.
2. Систематизуйте
їх за такою схемо:
Вимоги
до освітлення : світлолюбна чи ті невитривала;
Вимоги
до вологи: вологолюбна чи посухостійка;
Вимоги
до температури повітря: теплолюбна чи холодостійка; Способи
розмноження: насінням, вегетативно, насінням і вегетативно.
3.
Заповніть таблицю:
ДОГЛЯД ЗА
КІМНАТНИМИ РОСЛИНАМИ
|
НАЗВА
|
ВИМОГИ
|
ВИМОГИ
|
ВИМОГИ
ДО |
СПОСОБИ
|
|
РОСЛИНИ |
ДО
ОСВІТЛЕННЯ |
ДО
ВОЛОГИ |
ТЕМПЕРАТУРИ |
РОЗМНОЖЕННЯ
|
|
|
(світлолюбна чи ті |
(вологолюбна
|
ПОВІТРЯ
|
(насінням,
|
|
|
невитривала) |
посухостійка, помірне зволоження)
|
(теплолюбна чи
холодостійка) |
вегетативно) |
|
|
|
|
|
|
Висновок:
1. Які
кімнатні рослини невибагливі до освітлення?
2.
Які кімнатні рослини вимагають високої вологості
повітря та ґрунту.
3.
Які кімнатні рослини придатні для вирощування у
вашій класній кімнаті.
|
КІМНАТНІ РОСЛИНИ |
|
|
рослина |
догляд |
|
ЦИПЕРУС
|
Любить найяскравіше місце, але сонячне проміння не повинно потрапляти
на листя. 0 0 Температура влітку не вище +20 С,
взимку що не опускалась нижче +12 С. Циперус болотяна рослина, вимагає
високої вологості. Розмножується насінням, поділом куща,
живцюванням. |
|
БЕГОНІЯ
|
Любить яскраве розсіяне світло,
особливо в період цвітіння. Оптимальна темпера та влітку +16 - 180С, взимку не нижче +150С. Не любить протягів. Поливати в міру підсихання верхнього
шару. Не любить, щоб її заливали водою. Бегонія не довгорічна рослина. Розмножується
насінням, діленням стебла з листками. |
|
БАЛЬЗАМІН
|
Невибагливий до освітлення. Але для
гарного цвітіння декілька годин повинен побути на сонці, тільки не під прямим
проміння. Оптимальна температура повітря +20-220С. взимку не нижче +150С. При тривалому охолодження опадає листя. У весняний і літній період дуже
часто і рясно поливають. Не допускати пересиханню ґрунту та застою води. Розмножується
насінням у лютому-березні. Та вегетативно - живцями верхівкових пагонів
довжино. 8-10 см. |
|
ПЕЛАРГОНІЯ
|
Світлолюбна рослина і не боїться
прямих променів світла. Температура
взимку +10-12 0С. Взимку поливати помірно. Влітку
постійно поливати, надлишок води зливати. Розмножується черешками навесні і
наприкінці літа. |
Навчальний матеріал за
Тема: Значення рослин для існування життя на планеті Земля. Значення рослин для людини
Навчальний матеріал за
Міні-проект:
- Значення рослин в природі та в житті людини (виконати у вигляди презентації, реферату, лепбуку)
Навчальний матеріал за
Тема: Особливості живлення, життєдіяльності та будови грибів: грибна клітина, грибниця, плодове тіло
В одних грибів нижній шар пронизаний численними трубочками (білий гриб, підберезник, маслюк) — це трубчасті гриби, а в інших — пластинками (рижики, сироїжки) — це пластинчасті гриби.
1) Зовнішня - коли міцелій оплітає корені
2) Внутрішня - міцелій всередині кореня
3) Змішана - поєднує обидва типи
3. Будова грибної клітини
Клітини гіф вкриті щільною клітинною оболонкою, основу якої складає нерозчинна у воді та хімічно стійка речовина — хітин. Під клітинною оболонкою знаходиться клітинна мембрана. В оптичний мікроскоп у цитоплазмі можна побачити два ядра та велику вакуолю. У вакуолі міститься клітинний сік, краплини олії та запаси вуглеводу — глікогену. Глікоген є запасним вуглеводом не лише у грибів, але й у тварин, включаючи людину.
4. Розмноження та живлення
«Біологічний
крос»
1. Багаторічне вегетативне тіло гриба, яке складається з
окремих ниток – гіфів, називається ….
2. Печериці мають гіменофор …
3. Другий етап живлення грибів….
4. Дихають гриби, поглинаючи…
5. Тіло гриба утворене …
6. Гриби, які живляться мертвою органічною речовиною,
називаються …
7. Гриби, які отримують поживні речовини від інших
організмів -
8. Гриби, які живляться за рахунок живих організмів -…
9. За будовою гриби поділяються на …
Що таке гетеротрофне живлення?
Навчальний матеріал за
Тема: Розмноження та поширення грибів
Особливості розмноження
У
грибів є вегететивне, безстатеве і статеве розмноження:
1)
Вегетативне розмноження здійснюється частинами міцелію, які, відділяючись від загальної маси, здатні рости і розвиватися самостійно. У дріжджових грибів вегетативне розмноження відбувається брунькуванням: на клітинах міцелію утворюються вирости, поступово збільшуються в розмірах, а
потім відшнуровуются.
2)
Безстатеве розмноження здійснюється спорами. Якими тільки не бувають спори –з джгутиками і без, одиночними і
покритими загальною оболонкою. Місце для спори називається спорангієм, а гіф, на якій він розташований - спорангієносцем. Зооспори (спори з джгутиками) знаходяться в
зооспорангії. Якщо ж спори не мають джгутиків, то вони називаються конідіями і відкрито сидять на гіфі-кондієносці. Спори можуть розвиватися або всередині спорангіїв (ендогенно), або відокремлюються від кінців особливих виростів міцелію (екзогенно).
Найбільш
просто влаштовані нижчі гриби найчастіше живуть у воді. Спори цих грибів мають джгутики і чудово плавають. Це - перший спосіб поширення спори.
Спори
пліснявих грибів дуже дрібні і легкі, тому вони легко можуть поширюватися по повітрю, по
воді, на лапках комах. Краплі дощу можуть переносити і великі грибні спори. У поширенні спор беруть участь і тварини.
Особливо часто ними користуються гриби, плодові тіла яких розташовані під землею, наприклад,
трюфеля. Поширюють спори грибів і комахи. Тоді гриби часто мають специфічний запах і слизові виділення.
Ще
один спосіб-розкидання спори за допомогою пружних гіф (пероноспори) або відстрілюють спорангії (пілоболюс).
Способи розселення грибів ділять на пасивні та активні.
При пасивному гриб користується чиєюсь допомогою, а при активно «справляється» сам.
Зауважимо, що чим більший вибір переносників, тим простіше поширення гриба. Крім того, чим менше спор утворює гриб, тим краще вони захищені і
пристосовані.
Проростають
спори в ростові трубку, з якої розвивається міцелій.
Репродуктивні можливості великі – одне плодове тіло може принести 1000000000 спор на рік.
3)
Але спора дає лише початок первинному міцелію. Поруч проросли дві спори і первинні міцелії злилися, давши початок
вторинному міцелію (Статевий процес полягає у злитті чоловічих і жіночих гамет, в
результаті чого утворюється зигота. У нижчих грибів гамети рухливі, вони можуть бути однаковими за розміром (ізогамія) або різними (гетерогамія). Якщо гамети розрізняються не тільки за
розмірами, але і за будовою, вони формуються в жіночих (оогонії) і чоловічих (антеридії) статевих органах. Нерухома яйцеклітина запліднюється або рухливими сперматозоїдами, або виростами антеридії, переливаючи в оогонії свій вміст.
Поширення грибів
У природі сформувалися різноманітні
пристосування до поширення грибів, завдяки чому
гриби заселяють практично всі екологічні ніші на земній кулі.
Спори грибів можна виявити всюди - у воді, грунті, повітрі, тощо. Вони можуть переноситися по повітрю на
значні відстані.
Наприклад, спори збудника стеблової іржі злакових рослин піднімаються струмами повітря на
висоту більше 2,5
км і переносяться на відстань до декількох тисяч кілометрів. Так, вони легко
долають відстань між Канадою і Мексикою. Іржа кавового дерева, вперше виявлена вченими на острові Цейлон в
кінці ХІХ століття, з 70-х років ХХ сторіччя поширилася в Бразилії та
стала загрозою виробництва кави у головному регіоні його культивування - в Центральній і ПівденнійАмериці. Як
з'ясувалося, спори паразита були завезені на американський материк повітряними течіями через Атлантичний океан із Західної Африки. На величезні відстані переносяться спори деяких іржа винних грибів, і це створює небезпеку епіфітотій іржі.
В атмосферному повітрі у великих кількостях також присутні конідії грибів з
групи мікроміцетів (альтернацій, пеніциллів, тощо) і спори макроміцетів. У
лісах базидіоспори поширюються конвекційними струмами повітря, які підхоплюють їх,
а на великій висоті вітер переносить їх на далекі відстані.
Спори водних грибів переносяться
на значні відстані
струмами води. Наприклад, ріжки утворюють пухкі склероції, в
тканинах яких міститься багато повітря,
тому вони дуже легкі,
плавають на поверхні вод і добре переносяться течією.
Вода бере
участь у поширенні спор і багатьох наземних грибів. Дощові краплі,
потрапляючи на гілочки з конідіями, розбризкуються на тисячі дрібних крапель,
кожна з яких містить безліч конідій
гриба.
Поширення тваринами
Багато тварин поширюють
спори різних видів грибів. Спори грибів, що мають великі підземні плодові тіла,
переносяться хребетними тваринами, які вишукують гриби за запахом і з'їдають їх. Так,
кабани та олені в деяких європейських країнах поїдають плодові тіла оленячих трюфелів.
Спори істинних трюфелів також часто поширюють тварини. На
цьому заснований стародавній спосіб массового збору трюфелів за допомогою дресированих
собак і свиней. Спори багатьох шапинкових грибів поширюють білки, бурундуки та деякі інші гризуни. Активно поширюють спори грибів і багато птахів.
Поширення людиною
Людина в процесі своєї господарської діяльності також часто поширює гриби. Так з одного
континенту на інший були завезені з посадковим матеріалом, насінням, знаряддями обробки грунту спори
паразитів багатьох рослин (фітофтори, збудника голландської хвороби в'язів, ін.) Таким же шляхом
спори паразитів можуть поширюватися в межах однієї країни або регіону. Для боротьби з паразитами застосовують спеціальні заходи – термічну обробку та протруювання насіння фунгіцидами.
Навчальний матеріал за
Тема: Групи грибів: симбіотчні мікоризоутворюючі шапинкові гриби
Вид гриба | Тип гіменофору | |
Трубчастий | Пластинчастий | |
1. Маслюк перцевий | + | - |
Навчальний матеріал за
Практична робота №5.
Тема: Розпізнавання їстівних та отруйних грибів своєї місцевості
Мета роботи: ознайомитися з узагальненими зовнішніми ознаками, що відрізняють отруйні гриби від їстівних, навчитися розпізнавати їстівні та отруйні гриби своєї місцевості.
Обладнання, інструменти та реактиви: колекції шапинкових грибів, муляжі, лупа, препарувальний набір, таблиці, фотографії.
ХІД РОБОТИ
1. Ознайомтеся з наведеними узагальненими зовнішніми ознаками, що відрізняють смертельно та особливо отруйні гриби від їстівних та неїстівних.
Зовнішні ознаки, за якими відрізняють отруйні гриби.
Смертельно отруйні гриби. Бліда поганка, білий та смердючий мухомори мають пластинчастий гіменофор білого кольору, два покривала — часткове та загальне, пластинки не спускаються на ніжку, молочний сік відсутній.
Особливо отруйні гриби з павутинчастим покривалом. Гриби-павутинники оранжево-червоний та найкрасивіший, плютка Патуйяра, несправжній опеньок — мають пластинчастий іржасто-коричневий або брудно-жовто-коричневий гіменофор, пластинки якого не спускаються на ніжку. В «молодому віці» гіменофор прикритий тонким павутинчастим покривалом, яке швидко зникає. Молочний сік відсутній. Додаткова ознака, спільна для цих грибів, — наявність в центрі шапинки горбочка, який надає їм дзвоникоподібного вигляду.
Особливо отруйні гриби з частковим покривалом. Лепіота коричнево-червонувата та лепіота отруйна мають білий пластинчастий гіменофор, пластинки якого не спускаються на ніжку, добре помітне часткове покривало. Молочний сік відсутній. Додаткова ознака — наявність коричневих лусочок на шапинці та коричневого горбочка в центрі шапинки, а також відносно невеликі розміри.
Зовнішні ознаки їстівних і неїстівних грибів.
Небезпечних отруйних представників немає серед шапинкових грибів з трубчастим гіменофором. Проте більшість цих грибів може викликати легкі отруєння при вживанні їх в їжу сирими. Серед них є також неїстівні види з гірким м’якушем.
Небезпечних отруйних грибів немає серед хрящ-молочників — великої групи шапинкових грибів, які мають пластинчастий гіменофор, позбавлені покривал та на зламі плодового тіла виділяють молочний сік.
Отруйних грибів немає серед дощовикових та веселкових грибів, а також серед всіх трутовиків з м’якими плодовими тілами. Ці гриби не належать до шапинкових. В їжу вживають тільки молоді плодові тіла; дорослі та старі гриби — не їстівні.
В інших групах є як їстівні, так і отруйні гриби, хоча смертельно отруйні та особливо отруйні серед них відсутні.
Дехто вважає що об’їдений молюсками чи комахами гриб не
містить отруйні речовини, але це зовсім не так. Речовини, отруйні для людини,
можуть бути неотруйними для певних тварин.
1.
Розгляньте запропоновані вчителем
зображення найпоширеніших грибів своєї місцевості.
2.
Користуючись наведеними зовнішніми ознаками, що відрізняють отруйні гриби від їстівних, а також
додатковим матеріалом дайте відповідь на наступні завдання (Дод.1).
3.
Дані проведених досліджень грибів занесіть
у таблицю.
|
Групи грибів |
Представники |
Характерні
ознаки представників |
|
Смертельно
отруйні гриби |
|
|
|
Особливо отруйні
гриби |
|
|
|
Їстивні гриби |
|
|
Висновки:
Доповніть: Правила збирання грибів:
1.
2.
3.
Заходи попередження отруєнь грибами:
1.
2.
3.
Навчальний матеріал за
Тема: Сапротрофні - цвільові гриби, дріжджі
Дріжджі — велика група мікроскопічних грибів, у яких міцелій спрощений і легко розпадається на окремі клітини (мал. 228). Дріжджі часто називають одноклітинними грибами. Клітина дріжджів має характерну для грибів будову — це еукаріотичні клітини, вкриті клітинною оболонкою і позбавлені хлоропластів. Від клітин міцелію шапинкових грибів класичні дріжджі відрізняються, в першу чергу, переважанням одноядерних клітин та відсутністю у клітинній оболонці хітину. Розмножуються дріжджі брунькуванням: на дорослій клітині з’являється випин, який росте і перетворюється на нову клітину. Вона деякий час залишається з’єднаною з материнською, але згодом від неї відокремлюється.
Мал. 228. Дріжджі, що брунькуються (розгляд за допомогою оптичного мікроскопа) та зображення клітини на початку брунькування (за даними електронної мікроскопії)
За сприятливих умов дріжджі ростуть та діляться дуже швидко. Проте, через відсутність розвиненого міцелію, дріжджі не можуть поглинати воду в одному місці і транспортувати її в інше. Тому вони живуть або у рідкому середовищі, або в умовах дуже високої вологості. За наявності кисню дріжджі дихають, розкладаючи цукри на вуглекислий газ і воду. За відсутності кисню дріжджі отримують енергію за допомогою бродіння, розкладаючи цукри на вуглекислий газ і спирт.
Корисні та шкідливі дріжджі. У природних умовах дріжджі живуть у деревному соці, що витікає з пошкоджених дерев, та на поверхні багатих на цукри соковитих плодів. Здатність дріжджів до бродіння з давніх часів використовується людиною для випікання хліба та виробництва алкогольних напоїв. Так, у тісті дріжджі розкладають цукри, виділяючи при цьому вуглекислий газ. Пухирці вуглекислого газу розпушують тісто — воно стає легким і пористим і «підіймається». Дріжджі також штучно вирощують на мікробіологічних підприємствах для отримання органічних кислот та біологічно активних речовин, а також кормових добавок для тварин.
Відомі також дріжджі, які здатні викликати грибні захворювання людини — мікози. Такі дріжджі часто вражають шкіру та нігті. Розвитку мікозів сприяє послаблення імунітету та порушення правил гігієни.
Цвілеві гриби. На хлібі, який протягом тривалого часу зберігався у вологих умовах, завжди з’являється пліснява (мал. 229). Вона може бути чорною, білою або кольоровою — синьо-зеленою, темно-сіро-зеленою або золотисто-жовтою. Цю плісняву утворюють цвілеві гриби. Плісняву різних кольорів спричинюють різні цвілеві гриби.
Мал. 229. Різні види цвілі на хлібі
Чорну плісняву найчастіше викликає гриб ризопус. Його міцелій складається з довгих розгалужених гіф, які стеляться по субстрату, та з пучків гіф, які підіймаються догори і розширюються на верхівці, утворюючи чорні головки — спорангії зі спорами (мал. 230). Клітинні оболонки гіф забарвлені у темно-жовтий колір, і, разом з чорними спорангіями, надають плісняві чорного кольору.
Субстрат — це місце прикріплення живого організму, яке може слугувати поживним середовищем.
Мал. 230. Чорна цвіль — ризопус (сланкі гіфи та спорангії; окрема група спорангіїв)
Синьо-зелену плісняву спричинює інший цвілевий гриб — пеніцил (мал. 231). Гіфи його міцелію стеляться по субстрату. Від них догори піднімаються інші гіфи, які на верхівці утворюють китицю із ланцюжків сферичних клітин — конідій. Вони нагадують спори і є клітинами нестатевого розмноження.
Мал. 231. Збудник синьо-зеленої плісняви — цвілевий гриб пеніцил (а — гіфи, на яких утворюються конідії; б — зовнішній вигляд плісняви, спричиненої розвитком пеніцила)
Пеніцил відіграв важливу роль у боротьбі з хвороботворними бактеріями — з нього у 40-х роках XX ст. був отриманий препарат пеніцилін, який дозволив успішно лікувати раніше невиліковні бактеріальні захворювання. Пеніцилін став родоначальником цілого класу нових лікарських антибактеріальних препаратів — антибіотиків.
Близьким родичем пеніцила є збудник темно-сірої плісняви — аспергіл (мал. 232). Деякі види аспергіла можуть розвиватися не лише як сапротрофи, але й проявляти себе як небезпечні паразити тварин та людини. Конідії аспергіла, що потрапляють з повітрям у бронхи та легені, здатні проростати у міцелій, викликаючи хворобу, яка нагадує важкі форми бронхіту та запалення легень. Вона не лікується звичайними антибіотиками. У людей з послабленим імунітетом аспергіл може викликати швидкий набряк легень і навіть спричинити смерть.
Maл. 232. Збудник темно-сірої плісняви — цвілевий гриб аспергіл (а — міцелій з прямостоячими гіфами, що утворюють конідії; б — конідії на верхівці гіфи)
Поширення та значення цвілевих грибів. У природі чорні та кольорові цвілі мешкають переважно у ґрунті. Вони живляться напіврозкладеною органічною речовиною. Проте побачити плісняву в природі зазвичай не вдається: її розвиток стримують інші ґрунтові організми, хоча міцелій, спори та конідії цвілевих грибів присутні практично повсюди.
Масово цвілеві гриби розвиваються тоді, коли конкуренція з боку інших організмів послаблена, вологість повітря та субстрату підвищена, температура сприятлива і наявна доступна органічна речовина. Такі умови часто, не підозрюючи цього, створює сама людина. Уміщені у поліетиленові пакети продукти, банки з повидлом, джемом, томатною пастою, скупчення вологого побутового сміття, вогкі стіни внутрішніх приміщень, дерев’яні конструкції в парниках та теплицях, льохи та підвали, що погано провітрюються — це ті місця, де плісняву можна спостерігати найчастіше (мал. 233). Такі цвілеві гриби для людини є шкідливими.
Мал. 233. Цвілеві гриби на соковитих продуктах та на продуктах, упакованих у поліетилен
Гриби, що розвиваються на продуктах харчування, виділяють грибні токсини. Тому продукти, на яких з’явилася пліснява, треба викидати, дотримуючись при цьому певних заходів безпеки: якомога менше «турбувати» цвіль, щоб уникнути потрапляння в організм спор та конідій. Пліснява, що розвивається на матеріалах та конструкціях, викликає їх біологічне руйнування, а також є джерелом надходження в повітря клітин збудників мікозів.
Найбільш відомими сферами практичного застосування цвілевих грибів є виробництво антибіотиків, виготовлення гострих «грибних» сирів «Рокфор» та «Камамбер».
ВИСНОВКИ
- 1. Дріжджі та збудники плісняви є мікроскопічними, переважно сапротрофними грибами.
- 2. Мікроскопічні сапротрофні гриби мають більш широке розповсюдження, ніж макроскопічні гриби. За будовою тіла вони також є різноманітнішими, ніж макроскопічні гриби.
- 3. Мікроскопічні гриби є необхідним компонентом природних систем; у виробничій діяльності людини вони мають промислове застосування; у побутових умовах можуть бути шкідливими і навіть небезпечними для здоров’я людини.
Навчальний матеріал за
Тема: Паразитичні гриби (на прикладі трутовиків і збудників мікозів людини)
Гриби паразити
рослин.
Ріжки, житні ріжки. Паразитичний гриб, уражає понад 170 видів дикорослих і культурних злаків. Спора гриба заражає зернівку і з неї утворюється так званий склероцій гриба. Збирають ріжки вручну під час жнив. Склероції містять дуже отруйні алкалоїди, які викликають галюцинації, сильний біль у шлунку, судоми і смерть людини.
Сажкові гриби. До них належать
гриби, що паразитують на культурних і дикорослих рослинах родини злакових,
осокових, гречкових, жовтецевих, лілійних та ін. Їх відомо близько 700 видів.
Злаки, уражені сажкою,
врожаю звичайно не дають, бо колоски їх або зовсім або частково зруйновані
і заповнені чорним пилом — спорами сажкового гриба. Спори сажки дрібні, їх
дуже багато. От чому сажка може поширюватися надзвичайно швидко. Спори сажки
здатні проростати і заражувати нові врожаї протягом 10 років. Колоски
і волоті злаків, уражені сажкою, можна легко помітити в полі, бо
колоски руйнуються, чорніють від спор, що скупчилися на них. Колоски набирають
якби обгорілого вигляду, через що хвороба і. дістала назву «сажка».
На різних злаках
паразитують певні види сажки, і тому, наприклад, спори сажки вівса не можуть
заражувати ячмінь і т. д. Найбільш поширені: сажка вівса; сажка проса;
сажка пшениці; сажка ячменю; пухирчаста сажка кукурудзи. Крім того,
поширені: тверда сажка пшениці; тверда
сажка жита.
Фітофтора. Фітофтора розмножується нестатево,
а саме зооспорами. Спори фітофтори
зимують на заражених бульбах, особливо на тих, які залишилися в землі після
збору врожаю, в купах бадилля, ґрунті або заражених рослинах і швидко
поширюються в теплих і вологих умовах. Це може мати
руйнівні ефекти, завдаючи шкоди сільськогосподарським культурам.
Спори розвиваються на листках і поширюються від
рослини до рослини, коли температура повітря вище 10 ° C, а вологість
зберігається на рівні 75% і вище протягом двох або більше днів. Дощ може вимити
заразу в ґрунт, де вони заражають молоді бульби. Інший спосіб
розповсюдження — рознос інфекції вітром на багато
кілометрів від джерела зараження.
Ранні стадії хвороби легко можуть бути не помічені, до того ж не всі рослини уражаються одночасно. Ознаки захворювання включають появу темних плям на листових пластинах і стеблах рослини. У вологих умовах зі зворотного боку листя з'являється білий пухнастий наліт спороношення патогена, і вся рослина може бути знищеною. У заражених бульбах з'являються сірі або темні ділянки, які під шкіркою мають червонувато-коричневий колір.
Іржасті гриби. Іржасті гриби - облігатні фітопаразити з вузькою спеціалізацією. Назва їхнього порядку пов'язана з наявністю у спорах грибів пігменту, близького за хімічним складом до каротину (з лат.: uredo - іржа). Уражені рослини вкриваються подушечками (пустулами) різних відтінків рожевого або червоно-бурого кольорів, тому і хвороби, що спричинюють ці гриби, отримали назву іржасті. В іржастих грибів складний цикл розвитку. Характерним для них є декілька послідовних спороношень, що закінчуються утворенням зимуючих спор. Бура листкова іржа – найпоширеніша з усіх видів іржі.Вражає злакові рослини. Хвороба проявляється в основному на верхньому боці листків у вигляді іржасто-бурих подушечок, заповнених спорами гриба. Листки сприйнятливих сортів можуть повністю покриватися
іржастими пустулами, що
призводить до їхнього скручування
і передчасного відмирання.(фото 2) Процес
зараження рослин збудником бурої іржі відбувається лише в краплині води і
починається з проростання урединіоспор шляхом утворення ними росткових трубок.
Інфекційний гіф проникає у тканину рослини-господаря через тканинні продихи.
Борошни́ста роса́ — хвороба рослин, спричинювана паразитними
грибами одини борошнисторосяних . Характеризується
утворенням на уражених частинах рослин (листках, стеблах, плодах) грибниці у вигляді білих або сіруватих
борошнистих нальотів. Найбільш відомими є борошниста роса аґрусу, винограду, борошниста роса дуба, інших рослин. Уражені листки
деформуються, засихають і обпадають. На нестиглих ягодах наліт легко
стирається, пізніше він стає темно-бурим, повстяним. Уражені ягоди перестають
рости, засихають і обпадають. У пагоні уражуються верхівки приросту, ріст їх
припиняється, верхівки скривлюються, засихають, стають коричневими, пізніше
чорніють.
Трутовики. Трутовики
або трутові гриби - група грибів, що оселяються на стовбурах дерев, тому їх
називають руйнівниками деревних насаджень, особливо лісових.
Гриби-трутовики за зовнішнім виглядом нагадують копита тварин. Але це лише плодові тіла, а сама грибниця знаходиться в стовбурі. Щоб зрозуміти живий гриб-трутовик чи вже завмер і не росте, можна дізнатися за зовнішнім виглядом: якщо по краю плодового тіла інтенсивно утворюються численні крапельки рідини, він живий і трубчастий шар ще наростає. Їхні розміри можуть досягати, навіть, 450 см у діаметрі. Це багаторічні організми . Існують і однорічні види грибів-трутовиків, але вони тонкі, шкірясті, інколи пробкові і невеликі за розміром. Лісове господарство щодо цих грибів-паразитів притримується різних точок зору. По-перше, вони руйнують цінні деревні породи. По-друге, якби не вони, то ліси були б захаращені стовбурами мертвої деревини, сучками, пнями. А ці гриби допомагають їх розкладати і завдяки цьому приймати участь у колообігу речовин на планеті.
Парша. небезпечна хвороба рослин, що викликається переважно мікроскопічними патогенними грибами (інколи актиноміцетами і бактеріями) і що характеризується поразкою поверхневих тканин листя, плодів, квіток, втеч, бульб, коренеплодів. Виявляється у вигляді лущення кутикули або шкірки, утворення плям, виразок, пустул або бородавочок. Найбільш шкідлива парша яблуні і груш.
Хвороби людини, викликані грибами(розповідь вчителя):
— парша — гриб ахоріон (оселяється на волосяній поверхні голови);
— стригучий лишай — гриб трихофітон;
— пліснявка (у немовлят) — дріжджовий гриб — сидіум;
— кандидоз (молочниця) — викликається грибком кандиди.
Навчальний матеріал за
Тема: Лишайники
Лишайники – це особливі симбіотичні організми . Вони складаються з
грибів та водоростей або ціанобактерій . Водорості , які містяться в лишайниках
, можуть жити самостійно , а гриби – тільки в симбіозі з водоростями. Зверху
лишайник вкритий шаром щільно переплетених видозмінених гіфів. Цей шар сухий ,
його називають кірковим . У середині слань складається з нещільно переплетених
гіфів, між якими розташовуються окремі клітини або колонії водоростей . Гриби
та водорості в лишайнику тісно взаємопов’язані. Гриби поглинають з
навколишнього середовища воду та мінеральні речовини , забезпечуючи ними
водорості . до того ж гриби захищають водорості від висихання. Зелені клітини
водоростей або ціанобактерій забезпечують гриби органічними речовинами .
Гриби та водорості в лишайнику так тісно взаємопов’язані і взаємодіють ,
що являються своєрідним цілісним організмом. Лишайники часто утворюють речовини
які ніде більше в природі не зустрічаються , наприклад , лишайникові кислоти , ароматичні речовини.
Розмножуються лишайники шматочками слані , а також окремими
клітинами, або групами клітин обплетених
гіфами . Відірвавшись від цілого, шматочки лишайника розносяться по
світу за допомогою тварин або вітру. І там, куди частинка рослини потрапить,
виростає ще один лишайник.
Лишайники дуже широко розселилися
на Землі .Вони живуть у найрізноманітніших кліматичних зонах – від арктичних
снігів до пустель .
Особливо багато лишайників у тундрі , де вони становлять основну масу ґрунтового покриву . Тіло лишайника називають сланню.
Наука яка вивчає лишайники – ліхенологія
Різноманітність лишайників.
За зовнішнім виглядом слані їх поділяють на три групи : накипні , листуваті та кущисті.
Накипні мають слань у вигляді тонкої скориночки , яка зростається з
поверхнею стовбура , каменя . Відокремити їх від поверхні майже не можливо.( лека нора.)
Слань листуватих лишайників складається з лусок або пластинок і прикріплюється до поверхні пучками гіфів . Такі лишайники легко відокремити від поверхні , не ушкоджуючи слані.( пармелія, фісція, ксанторія.)
Кущисті лишайники на вигляд подібні до кущиків . Вони прикріплюються до
поверхні пучками гіфів і ростуть в гору або звисають у низ (евернія ,уснея ,кладонія).
Крім того, що лишайників налічують найбільше підвидів, так вони ще і є найвитривалішими рослинами на планеті. Довговічність — унікальність лишайника. Вони можуть існувати кілька десятків років, а то і сотень, повільно ростуть собі, орієнтовно один міліметр на рік, сім міліметрів на рік — це вже найшвидше. За розмірами слані вчені визначають вік лишайників . Вік деяких з них сягає 5 тисяч років.
Лишайники – індикатори чистоти повітря, бо вони ростуть тільки в чистому середовищі.
А ось якщо з лісу лишайники зникли – значить, і лісі загрожує біда тут забруднене повітря відходами людської діяльності, а в брудному повітрі лишайники не ростуть!
При вивченні лишайників, які ростуть у містах були виявлені загальні закономірності:
– чим більше індустрії в
місті, тим більше забруднене повітря, і тим менше зустрічається в таких місцях
лишайників, вони менше покривають стовбури дерев і мають низьку життєздатність;
– при підвищенні ступеня забруднення повітря першими зникають кущисті лишайники, за ними – листуваті, а вже потім накипні.
Лишайники здатні вижити там, де не зможе існувати жодна інша жива рослина. Вони можуть рости і на скелях, і на стовбурах дерев, і на дахах будинків. Не заважають їхньому росту навіть найсуворіші кліматичні умови. Їх можна зустріти і в пустелі, і в зеленому лісі, на замулених болотах і в холодній тундрі. Настільки невибагливі, що цілком задовольняються вологою після дощу. В пустелях лишайники закріплюють піски, сповільнюючи або зовсім припиняючи рух дюн на родючі землі. Наприклад, у найбільшій пустелі помірного поясу — Олешківських пісках, розташованій на півдні України, — саме лишайниковий покрив стабілізує піщані дюни там, де немає лісу.
Роль лишайників у житті людини.
Значення лишайників в житті і господарській
діяльності людини
- Є кормом для одомашнених копитних на півночі
(північний олень).
- Деякі
види використовуються в їжу людиною. Японія)
використовуються в їжу аспіцилія та гірофора.
- Є сировиною для хімічної промисловості
(виробництво лакмусу)
- Служать
для отримання різних природних барвників.
- Використовують
в медицині. Деякі види арктичних лишайників містять
вітамін С, мають цінні лікувальні властивості і використовуються у фармакології
для одержання антибіотиків (алекторія, цетрарія, кладонія, пармелія, уснея,
тощо). Кущистий лишайник цетрарія ісландська, який масово зростає в тундрі,
використовується як лікарська сировина у медицині, а на півночі - для
виготовлення борошна і випікання «ескімоського хліба». .
- Лишайникові
кислоти застосовують як антибіотики (уснін),
- Використовують в парфюмерній
промисловості. Лишайники з роду евернія здавна використовують у
парфумерії для отримання ароматичних речовин і фіксаторів запахів
- Деякі види служать для визначення віку
гірських порід (ліхенометрія).
- Є індикаторами забруднення повітря (ліхеноіндикація).
В Україні відомо понад 1 000 видів лишайників, з яких найбільше різноманіття характерне для Карпат та Криму.
27
видів лишайників є рідкісними і занесені у Червону книгу України (наприклад,
цетрарія степова, лобарія легенева).
Навчальний матеріал за
Немає коментарів:
Дописати коментар